Сцена розкуркулювання в роману М. А. Шолохова “Піднята цілина”
Піднята цілина М. Шолохова прийшла до читача з перервою у чверть століття. Перша книга була створена слідом за подіями колективізації в 1932 році. Друга дороблена після Великої Вітчизняної війни, вона створювалася паралельно з романом Вони боролися за Батьківщину й оповіданням Доля людини в 1959 році.
Перша книга роману Піднята цілина охоплює порівняно невеликий відрізок часу всього чотири місяці (квітень 1930 р.). Дія її розвивається на дуже невеликому просторі, в основному в районі донського хутора Гремячий Балка
Письменникові вдалося
Але треба врахувати, що Шолохов вірив у необхідність для всій країні якнайшвидшого ривка вперед у справі індустріалізації, підвищення її оборонної моці, взагалі посилення її монолітності. Шолохов був повний, як і його Нагульнов і Давидов,
Однак талант Шолохова завзято пручався насильству схеми. Ми можемо простежити це на прикладі сьомої глави в сцені розкуркулювання Фрола Дамаскова. Дамаскови вважалися на хуторі заможними селянами: мали велике господарство, добротний будинок, та й у скринях добра вистачало. Але адже не з неба сипалося на них багатство, усе діставалося їм їхньою власною працею. Логіка тут проста: хочеш жити добре працюй з ранку до ночі.
А Дамаскових бог не обділив працьовитістю. Шолохов підкреслює, що жили те бідно в основному тих, хто не хотів і не вмів працювати. Із приходом революції все перевернулося, і Дамаскови із заможних хазяїв перетворилися в кулаків, як і багато хто інші: Гаеви, у яких дітей одинадцять штук, Тит Бородін, що добровільно в 18 році пішов у Червону гвардію. І от що дивно не подобалися чомусь Радянської влади роботящі люди. Тих, хто працював день і ніч, чіплявся зубами в господарство, як кобель у падлу, викликали в осередок або Раду й соромили страшним соромом. Виявилося, що богатим тепер бути соромно, а бути бедним, користуючись чужим майном, стало нормою
Коли Андрій Разметнов прийшов зі своєю групою до Фрола Дамаскову, той спробував обуритися. І збурювання його зрозуміло. Людина трудилася все життя, і тепер на старості років повинен втратитися всього: будинку, худоби, навіть одягу. Але вирок був невблаганний знищуємо тебе як кулацкий клас. Для сім’ї Дамаскових подібна грабиловка обернулася трагедією, а для учасників розкуркулювання теперішнім святом. Демка Ушаков з явним задоволенням перераховував стільці, ліжка, чоботи, кожухи.
Соромливий Михайло Игнатенок намагався стягнути з хазяйської дочки спідниці, які та встигла на себе надягти. Навіть Демид Мовчун, що говорив тільки при гострій потребі, і те оживився, вступив вразговор.
А коли розкрили комора, те все просто сп’яніли від радості. Червового золота пашеница була у величезній кількості: отут і на хлібозаготівлю вистачить, і худоба підгодувати. Однак Андрій Разметнов не розділяв загальний оп’яняючої радості. Було чтото розбійницьке в їхніх діях. Не так представляв він собі рівність між людьми один віднімає в іншого.
Особливо його вразив той момент, коли він побачив новою, підшитою шкірою Фролови валянки на Демиде Мовчуні. Ці самі валянки були на Дамаскове, коли вони тільки прийшли. Увечері цього ж дня Разметнов прийде в сільраду й скаже Давидову: Більше не працюю Розкуркулювати більше не піду. Ідея розкуркулювання одержати всі, нічого не роблячи. Така вседозволеність розхолоджує людей, позбавляє їх людського обличия.
Адже по суті своєї розкуркулювання те ж грабіжництво, тільки офіційне, прикрите нічим не обгрунтованими розпорядженнями й постановами Радянської влади. Таке насильство неприйнятно для Шолохова, як і взагалі кожне насильство
Багато чого в романі здається суперечливим, але найчастіше закономірним. З однієї сторони ми бачимо, як міняється моральний вигляд козаків. Давидов намагається впливати на свідомість селян своїм власним прикладом, коли ставить рекорд на самій важкій сільській роботі – оранці: “Умру на ріллі, а зорю десятину зі чвертю!”, зачепивши цим самолюбство козаків. Після цього навіть Антип Грак, самий забитий бідністю й невдачами козак, зорав стільки ж і відчув повагу до себе.
Звичайно, велика сила приклада самого керівника, людини ідейно переконаного, чесного, безкорисливого. За кілька місяців змінилася свідомість селян: стали козаки трудитися на колгоспному полі не за страх, а за совість. Прикладом для них служить Кіндрат Майданников, совісна й працьовита людинаа, що “колгоспній копійці упустить, а дві підніме”.
З іншого боку – моральне падіння людини. Необхідність розстатися із кревним, нажитим, з тими, кого ти кормил і хто кормил тебе, обертається катастрофою миру для козаків. І як би в передчутті кінця світу, вони починають знищувати стельних корів і овець, молодняк. У сцені розкуркулювання Гаева Шолохов показав остаточне падіння людей. Біднота, що дорвалася, нарешті, до чужого добра, бешкетує
З упалого старого Лапшинова Демид Мовчун стяг валянки й наділ на себе. Ушаков рвав з рук господарки гуску доти, поки не відірвав голову. Любшин хизується в шароварах, відібраних у сусіда, а дружина Ушакова в новій спідниці, знятої з кулацкой дівки, а детишки їх одержали одежонку, можливо, з дітей Гаева. Навіть Андрій Разметнов, голова сільради, відмовляється йти розкуркулювати, “з детишками воювати”. “Хіба ця справа!
Е Прийшли ми – як вони взъюжались. На мені ажник волосся ворохнулся! Ебаби – мертвим-мертвій-по^-мертвому, водою відливали невістку й дітей”- говорить він. І так у кожній сім’ї розкуркулених.. Так на практиці здійснювався соціалістичний гуманізм, що, відкидаючи загальнолюдські цінності, носив класовий характер – любов до людини соціально близькому й ненависть до класового ворога, навіть до дітей якого не допускався жаль: “А вони нас жалували”- кричить Давидов, згадуючи своє дитинство.
Нагульнов же в припадку ненависті говорить Разметнову: ” Жалуєш. Так я тисячі станови зараз дідів, детишек, бабів. Так скажи мені, що треба їх у розпил.
Для революції треба. Я їх з кулемета. усіх вирішу!” Нагульнов готовий всі проблеми вирішувати за допомогою револьвера: наганом б’є одноосібника Банника по голові, змушуючи везти своє насінне зерно в суспільну комору, іншим разом з наганом у руках обороняє колгоспна комора від бабів, що бунтують,
Таким чином, грабіж, присвоєння чужого були офіційно дозволені й схвалені, давали законні підстави для прояву самих низинних почуттів і устремлінь – заздрості, корисливості, даючи вихід злості, мстивості, тобто звільняючи від моральної відповідальності кожного співучасника злочину, що творить. Це можна пояснити, але не виправдати, почасти тим, що звертання людей в іншу віру – “колгосп”, що часто супроводжується насильницькими методами, вимога відмовитися від віри в бога, не відвідувати церква, що для російського народу завжди була невід’ємною частиною життя, поламало звичний стиль життя, моральні підвалини. Почасти тим, що тоді багато хто, особливо молодь, зі зброєю в руках захищаючи владу Рад, думали, що шлях у щасливе майбутнє лежить через насильство й кров. Мені здається, що ідея колективізації потерпіла не тільки фізичний, але й моральний крах
Багато чого критики зараз сперечаються, чи змінив талант Шолохову, у своєму романі він написав напівправду. Мені здається, людям властиво ідеалізувати дійсність, коли вони хочуть, щоб було як краще. Шолохов не уник цієї долі.
Закінчуючи роман, Шолохов затверджує віру в нове життя, мрію про кращий: “Еза невидимою крайкою обрію червоним полум’ям опромінювалося відразу полнеба, і, будячи до життя природу, що засипає, велична й буйна, як у жарку літню пору, ішла остання цього року гроза”.
Давидов політично виховує гремяченцев, при цьому терпляче роз’ясняючи людям політикові партії. Він стає непохитний, якщо справа стосується його переконань. Так було в сцені жіночого бунту. Йому загрожує смерть від розлютованої юрби.
Однак Давидов не втрачає цілковитого самовладання. Чудовою рисою його є віра в майбутнє, але це не примарні мрії, не ілюзії. Він говорить про казачонке Федотке: Гарне життя їм побудуємо, факт! Бігає зараз Федотка в батьківському картузі козачого фасону, а років через двадцять буде електроплугом наворачивать от цю землю…
Щасливі будуть Федотки, факт! Письменник показує в Давидові його чарівність, ніжність, життєрадісність, з, сторінок роману встає перед нами ватажок народної маси, просто людина, цільна натура. Крім Давидова в романі зображений Андрій Разметнов і Макар Нагульнов. Андрій Разметнов виріс у бідній сім’ї, пізнав убогість і приниження, тому відразу потів служити в Червону армію й був відданий Радянської влади.
Але він недостатньо грамотний. Часом йому буває важко розібратися в навколишнім оточенні, воно постійно вчиться
(1 votes, average: 5.00 out of 5)