Семантика

Семантика (грецьк. semantikos – означальний) – розділ мовознавства, що вивчає проблеми смислу, значення та тлумачення знаків і знакових виразів, окреслених предметною (екзистенціальною) та понятійною (інтенціальною) сферами. У широкому розумінні С. – частина семіотики, тісно пов’язана із металогікою, котра висвітлює відношення висловів логічної мови до позначуваних нею об’єктів та змісту, що вони виражають, пояснюючи властивості понять “смисл”, “значення”” “ім’я”, “аналітична істинність”, “хибне судження”,

“істинне судження” тощо. Найменшою одиницею С. вважається “сема” з відповідними граматичними та лексичними значеннями (так, слово “ріка” вказує на природне водне протічне середовище, “міст” – на споруду, що з’єднує два береги, і т. п., разом з тим це – іменники і т. п.).

На підставі парадигматичних семантичних відношень слова охоплюються різними групами: синоніми, антоніми, пароніми, лексико-семантичні поля, гнізда й подібне. У художньому мовленні (тексті) С. зазнає глибоких естетичних перетворень задля виникнення “другої” образної реальності, мотивованої загальномовною

практикою, містить низку посутніх змістових та емоційно-оцінних прирощень (конотацій), зумовлених літературним контекстом. Образному слову притаманні множинність, дифузність, інваріантність його С. Приміром, у рядках вірша Б.-І. Антонича “Автобіографія” спостерігається глибинно-асоціативна багатоплановість семантичних полів: “Мої пісні – над рікою часу калиновий міст”.

Метафоричні словосполучення “ріка часу”, “калиновий міст”, міцно закорінені в народній етимології, значно розширюють та увиразнюють ці поля своїм неповторно-індивідуальним колоритом, відкриттям нових смислових аспектів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Семантика