“Сенс назви оповідань “Останній дюйм” і “Останній листок”
Оповідання Д. Олдріджа “Останній дюйм” – сумна і зворушлива оповідь про взаємовідносини між близькими людьми у складних обставинах. Це символічна відстань, якої було достатньо для подолання прірви між батьком та сином, знищення власного егоїзму і відчуженості дорослої людини від своєї дитини.
Вийшло так, що колишній військовий льотчик Бен залишився жити з сином, з яким у нього були досить натягнуті відносини. Він завжди розмовляв з Деві тоном наказу і приділяв хлопцю дуже мало уваги. Бен не розумів потреб свого сина і його прагнень,
У цей політ він бере і сина, та нікому не повідомляє, де вони будуть, бо не розуміє небезпеки, на яку наражає життя свого сина і своє особисте життя. Та що казати про небезпеку, якщо Бен не розуміє навіть того, що хлопчику треба щось узяти з собою, щось їсти і пити, десь ховатися від сонця на пустельному узбережжі
Під час підводних зйомок трапляється біда. Акули нападають на оператора і дуже його ранять. Бену вдається врятуватися, та сил хватає лише на те, щоб дістатися берега.
Щоб підняти літак у небо нічого було й думки гадати, не кажучи вже про те, щоб довести його до каїрського аеродрому. У такій жахливій ситуації десятирічному хлопчику достає сил, щоб дотягти батька до літака і усадити його поруч з пілотським місцем. І батько, і його син добре розуміли, що саме від Деві залежала їхня подальша доля. Виконуючи батьківські накази та поради, хлопчик зміг подолати усі свої страхи і забути про своє невміння поводитися з літаком.
Зовсім недавно Бен намагався навчити сина їм керувати, та у батька нічого не вийшло – хлопчик заплакав від страху і не погодився вчитися. Бен про це згадав і мав великі сумніви щодо того, зуміє хлопчик підняти велику машину до неба і довести її до Каїру.
Деві вдалося злетіти і вирівняти літак, та найскладніше було попереду. Найскладніше було посадити літак, бо його треба було утримувати над полосою не більше не менше, ніж на шість дюймів. І помилка лише на один дюйм могла коштувати обом їх життя. Деві це теж добре розумів і йому вдалося приземлитися на аеродромі у Каїрі без єдиної помилки, вдалося зберегти життя собі і своєму батькові.
Ця подорож стала найважливішою у житті двох рідних людей, бо вона повністю змінила їх відношення. Це стало подолання відстані між ними, відстані, яка прирівнювалася одному дюйму. За час польоту вони пройшли дуже довгий і в той же час дуже короткий шлях розуміння один одного. Батько зміг зрозуміти свого сина, а син прислухався до свого батька.
Вини зрозуміли почуття близької людини, і на все життя їх поєднала турбота за долю ближнього та воля до життя.
В кінці оповідання Д. Олдрідж пише про думки, що турбують Бена в лікарні. Поки він проходить лікування, Бен над усе боїться втратити довіру сина, ті відносини, які виникли в повітрі, під час польоту, те єднання, яке допомогло батькові пройти найважчий дюйм на шляху до взаєморозуміння. Письменник сподівається, що батько й син не втратять можливості повного примирення. “Останній дюйм, який розділяє всіх і все, нелегко подолати…”, – так думає Бен. Він має надію пройти цей останній дюйм до серця його сина. Подолання перешкод у відносинах між дорослими та дітьми – дуже важлива річ. І недостатньо зусиль тільки з одного боку.
Ці кроки батьки і діти повинні робити разом, і лише в цьому випадку можна подолати останній дюйм, найважливіший у житті кожної людини. Мабуть, саме тому Д. Олдрідж і дає таку філософську назву своєму твору.
Досить схожою за проблемами, що розкриваються у оповіданні “Останній дюйм” є новела відомого американського письменника О. Генрі “Останній листок”. Перегукуються у цих творах не лише схожі назви, а і проблеми взаємовідносин між людьми, здатними на самопожертву заради іншого. О. Генрі вдалося створити сумну ліричну мініатюру зі складним психологічним сюжетом, взаємопроникненням оповідних елементів, що створюють особливий підтекст і контраст: молодість – старість, життя – смерть, хвороба – одужання, та паралелі: шедевр на полотні – шедевр на вікні.
Яскравий символ, винесений в назву твору – останній лист.
Композиція новели сприяє співпереживанню і співучасті читачів. Опис кварталу і студії знайомить нас з подругами-художницями Сью і Джонсі та їх сусідом – художником-невдахою, старим п’яничкою з доброю душею. Спокійний початок розповіді поступово набуває тривожну тональність.
Гумор, властивий О. Генрі, залишається біля вхідних дверей. А в будинок проникає дуже колоритний і жорстокий персонаж – пневмонія. Читач передчуває логічність появи даної фігури, як ознаку нещастя.
Основна частина композиції звучить в сумному ключі. Хвороба дівчини, відчай її подруги, безрадісне життя Бермана – такі собі скрипучі східці їх старенького будинку. І все ж боязкі гумористичні промені іноді пробираються в приміщення через вікно – і в цьому оповіданні О’Генрі не змінює собі і своєму літературному почерку.
Кульмінація, як це майже завжди відбувається у О. Генрі, проявляється в кінцівці розповіді: останній лист виявляється малюнком, останнім малюнком Бермана. Непоказний листок, який допоміг одужати Джонсі, став головним шедевром старого художника.
Наявність інтриги, внутрішній конфлікт героїв, подолання ними зовнішніх перешкод, емоційний тон розповіді, несподівана розв’язка викликають інтерес і бажання перечитувати новелу ще і ще.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)