Щира краса людини (твір-роздум)

Гадаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменній казці ” Маленький принц ” сказав: “Найголовніше – те, чого очима не побачиш”. Що це – “те”? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо?

Душа? Щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється.. У милосерді, чуйності, здатності любити…

Згадаємо добре чудовисько, якого Настенька покохала

саме за красу душі. Пасмо дзвонаря Квазімодо з “Собору Паризької Богоматері” Гюго, під зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим виглядом набагато важче зберегти щиросердну красу, ані ж звичайним людям.

Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж красоюдуші треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх?

Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного візка. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі біля під’їзду, звичайно, розпускали плітки: “Дівчисько-то – інвалід і

раптом – весілля!

Ну яка дружина з каліки?” Не знали бабусі, що дівчина не звичайна, а “чудова” – так називає її чоловік. Не знали вони й іншого вмолодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного візка, вони його просто не помічають…

Краса внутрішня непомітна, вона виявляється у вчинках людини, – у її душі. Це гармонія із самим собою і навколишнім світом. Вона руйнує стіну непорозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна і краса? І звідкіля береться душевне каліцтво?

Мені здається, що з цим народжуються. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є і це вселяє оптимізм.

Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність…

І я впевнена, що щира душевна краса – це та сама краса, що врятує світ.

Буває, що людина, яка почула або прочитала про те, що в якомусь морі велика нафтова пляма, подумає: “А, мене це не обходить. І так турбот повно!” Ця ж сама людина вихідного дня йде зі своєю родиною до лісу – відпочити на природі. Йдучи, залишає після себе купу сміття і незгасле багаття. Ну то що?

Адже до величезної кількості нафти в морі їй байдуже…

Про те, що наша планета переживає екологічну кризу, я, звичайно, чула. Як і більшість людей, не замислювалась над цим. Вирубують ліси? Ну й що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо!

Забруднюються ріки? Я плаваю в басейні і п’ю мінеральну воду. Винищуються тварини?

А мій кіт Маркіз живий здоровий.

Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла купатися до ставка – басейнів у

У селищі немає. Ледве ввійшла у воду, як відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула ногу. Ну, так і є, чимось порізалася.

Я кульгала кілька днів і думала: “Ну хто кинув у воду іржаву залізяку? Кому таке спало на думку?” Потім зрозуміла, що таке спало на думку такій самій людині, як і я.

Людині, котра вважала, ніби Екологія – це щось таке, що її не стосується. Виходить, що стосується всіх.

Чому ми не звертаємо увагу на те, що діється навколо нас? Чому не рятуємо “будинок” – нашу Землю? Чому не шануємо природу, яка береже нас? Хоча, звичайно, зараз багато говорять про необхідність оберігати і захищати навколишнє середовище. Чи не пізно?

Хочеться вірити, що ні.

Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може вибухнути – ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне потепління, а ми – люди. Кимось керує спрага наживи, хтось просто сповідує філософію “пофігізіму”.

Намагаються щось зробити “зелені”, але їм мало поки що вдається.

Я розумію, усі заводи з їхніми трубами, що димлять, не зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш. Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від “кока-коли” і палички від морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно загасить багаття – це вже буде добре


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3.67 out of 5)

Щира краса людини (твір-роздум)