“Що б сталося, якби Жульєна Сореля не стратили?” за романом Стендаля “Червоне і чорне”
Я вважаю роман Стендаля “Червоне і чорне” твором про шляхи досягнення своїх мрій і прагнення до щастя. І насправді, головний герой роману Жульєн Сорель більш за всього прагнув бути щасливим і займати гідне місце у суспільстві. На жаль, він досить часто не міг зрозуміти – що ж таке справжнє щастя.
Від народження Сорелю не пощастило мати ані високого походження, ані грошей. Адже він народився в сім’ї звичайних людей, для яких головною в житті чеснотою було вміння виготовляти з дерева різноманітні вироби і отримувати за них непогані
Вони вважають, що це єдиний вірний шлях до самоповаги, а відтак, і до щастя. Але цим людям було достатньо для щастя лише цього, а Жюльєну – занадто мало. Бо хлопець мав непогані інтелектуальні здібності, прекрасну пам’ять і здібності до читання.
Та ці здібності не зробили його щасливим у дитинстві, тому що в сім’ї його не поважали, для своїх рідних хлопець був чужим.
Та чи став він своїм у родині де Реналь? Ні, і там він мав таке ж непевне становище. Якщо за походженням Сорель повинен був займати місце прислуги, то за своєю освітою він був
Рівними вони не були, тому Сорель був постійно готовий до захисту від нападу с будь-якого боку.
Незважаючи на свої прагнення, Жюльєн Сорель так і не став ні для кого своїм. Та він мав сміливість і талант залишатися самим собою і бути не таким, як усі. Причому Сорель не прагнув вирізнитися, адже тверезо оцінював свої можливості і здібності.
До того ж перед очима Жюльєна постійно був приклад його кумира, який зміг збудувати майже миттєву кар’єру – Наполеона Бонапарта.
На мій погляд, Сорель все ж таки зрозумів, що усього можна досягти своїм умінням, розумом і талантом. Саме тому головною метою усього його життя стало прагнення вийти за межі, які було відведено йому народженням. Для досягнення щастя Жюльєну було край потрібно поважати самого себе. А щоб навчитися поважати себе, він мріяв завоювати увесь світ і зробити стрімку кар’єру, якщо не військову, то обов’язково духовну.
Бо в той час, на думку Сореля, найважливішу роль у суспільстві відігрівало саме духовенство.
Отож Жюльєн Сорель, як і його кумир Наполеон, прагнув довести усім навколо, що він здатний підвиситися за рахунок праці і власних здібностей.
Та хоч мета і була такою близькою, досягти її не вдалося. І винні в цьому були брак грошей, ревнощі і людські заздрощі. Та не тільки це. В деякому сенсі винен був і сам Сорель. Адже він не зміг зрозуміти, що для відчуття щастя людині замало чогось одного, а потрібно досить багато.
Треба не тільки, щоб її любили, а ще й щоб поважали в родині і суспільстві. Водночас з цим, для щастя людині потрібно дуже мало – просто мати відчуття цього щастя. Тому Жульєн Сорель надто часто почував себе щасливим, бо постійно ганявся за примарою, а не за справжніми почуттями та одвічними цінностями.
Я вважаю, що якби головного героя роману Стендаля “Червоне і чорне” не стратили за вбивство мадам де Реналь, він все одно закінчив би своє життя приблизно так, але декілька пізніше. На мій погляд, такий тип людей існує в будь-яку епоху, існують вони і в наш час. І як би їм добре не було, яке б положення у суспільстві вони не займали, скільки б не накопичували вони грошей, вони вже на мали змоги зупинитися. Саме до таких людей відноситься і Жюльєн Сорель, тому зупинила б його в пошуках щастя лише смерть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)