Сила Лесі Українки

Леся Українка належить до тих літературних постатей, що не зразу знаходять читача і не зразу стають популярними. “Бути голосом, волаючим у пустині без відгуку, все-таки нікому не весело, хоч би він мав і так мало претензій на популярність, як я”,- писала авторка “Лісової пісні” своїй матері. Чому ж так стримано приймала публіка і критика її твори?

У житті і творчості вона шукала споріднених душ людей орлиного лету і сильного духу, тих, хто зустрічався з нею на її високих шляхах. Вона не вміла й органічно не могла пристосовуватись

до читача, до його звичок’ і інтересів – вона горіла на вогні, де гартується тверда криця, і поривала за собою мужніх і сильних духом. Бувало, її не чули, вслухаючись у шум дрібної буденщини, бувало, її спокійно переказували і тим самим тягнули в свою мляву орбіту, і, зрештою, були ті, що йшли за нею, суворо затиснувши уста.

Може, саме ті, прийнявши її повністю, не писали про неї. Хай це схоже на парадокс, але чомусь про Лесю Українку писали часто люди слабкі, подібні до іронічно висвітлених нею героїв, скажімо, до Мецената з “Оргії”.

Багато шанувальників її щонайбільше підіймались до того, що цитували знаменитий

вислів Франка про “чи не єдиного. мужчину на всю сучасну Україну”, але чи всі вони розуміли, що такі “мужчини”, як Леся Українка, рідко траплялись і поза межами України. І йти позаду неї теж було великою честю.

Сила Лесі Українки не тільки в мужній боротьбі з собою у хвилини розпачу і знесилля. Сила її – у прокладанні нових шляхів сильного почуття і безкомпромісної думки у світі половинчатості, пристосовництва. Сила її – в непохитному протистоянні цій метушні всепоглинаючої стихії, що нівелювала людей і м’яла їм крила. (Є. Сверстюк)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Сила Лесі Українки