Силабо-тонічне віршування
Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим розміром, широко використовуваним Т. Шевченком. Однак перші спроби переходу на силабо-тоніку спостерігаються уже в творчості І.
Складається воно з двоскладової (хорей – з наголосом на першому складі; ямб – на другому складі) та трискладової стоп (дактиль – з наголосом на першому складі, амфібрахій – на другому, анапест – на третьому складі); відповідно так називаються і віршові розміри. Характерна риса силабо-тонічного вірша – ритмоінтонаційна інерція завдяки схемі розподілу наголошених та ненаголошених складів, що дає можливість відповідно
С.-т. в. у сьогоденній українській поезії співіснує поряд із тонічним (акцентний вірш, паузник та ін.).
Related posts:
- Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
- Віршовий розмір або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, віршовий рядок […]...
- ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...
- Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не. читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній […]...
- Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш (див.: ) – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а […]...
- Фольклорне віршування Фольклорне віршування – сукупність норм і принципів організації фольклорного віршового твору. Від часів синкретичних ритуальних дійств та ігор до нас дійшли тексти, що надаються до аналізу у вимірах усіх основних версифікаційних систем, навіть міжсистемних – як усередині поезії, так і між нею та прозою. Причому іноді це може бути один і той же текст: А […]...
- Тонічна система віршування Тонічна система віршування (грецьк. tonos – наголос) – система віршування, яка грунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності – впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т. д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й […]...
- Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
- Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
- Дактиль Дактиль (грецьк. daktylos – палець; міра довжини) – в античній версифікації – стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший – довгий, решта – короткі. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на першому складі (- ∪ ∪). дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І^-^І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
- Що таке силабічний вірш? Повторення однакової кількості складів у віршовому рядку, тобто рівноскладовість,- головна ознака силабічного вірша. Наприклад: Что мні ділать, я не знаю, А безвістно погибаю: Забріол в ліси непроходні. В страни гладні і безводні; Атамани і гетьмани. Попал я в ваші обмани. Ф. Прокопович Наведений уривок з поезії “Запорожець кающийся” написаний 8-складовим віршем. Найбільш поширений в українській […]...
- Бурлескно-травестійне віршування XVIII ст. як передумова появи “Енеїди” І. Котляревського РЕФЕРАТ На тему: Бурлескно-травестійне віршування XVIII ст. як передумова появи “Енеїди” І. Котляревського Вірші-травестії – пізне явище української літератури. Автори їх – мандровані дяки. Вірші-травестії – це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології. Вони розвивалися протягом короткого часу. Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783 р. поклало […]...
- Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
- Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому піввірші. Як самостійна віршова одиниця П. не вживався в античній версифікації, а лише у поєднанні з гекзаметром, власне в елегійному […]...
- Анакруза Анакруза (грецьк. andkrusis – відштовхування) – слабкі ненаголошені склади, що передують першому метричному наголосу. У силабо-тонічному віршуванні при хореях та дактилях А. буває нульова, при ямбах та амфібрахіях – односкладова, при анапесті – двоскладова. Внутрішня структура споріднених силабо-тонічних розмірів однакова, лише варіюється завдяки А., підкреслюючи її ритмотворче вивчення. Постійна А., витворюючи “зайвий” склад на початку […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Версифікаторство Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних […]...
- Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється як з одного, так і з кількох звуків: складотворчого, що становить вершину звучності, та залежних від нього. До складотворчих належать, […]...
- Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
- Маяковський – поет-новатор. (Перший варіант) … створення правил – це не є сама по собі мета поезії, інакше поет виродиться в схоласта, що вправляється в складати правил для неіс-нуючих або непотрібних речей і положень. В. Маяковський Їх було четверо, великих, хоробрих, що насмілилися залишити протоптані шляхи і піти поетичним бездоріжжям. Двоє визнаних і шанованих і двоє, що заперечуються або принаймні […]...
- Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на росяний майдан Весільне коло молодих древлян, – Слов’янських зельних піль веснянки Незабутні (М. Бажан). Подеколи в ситуації Г. віршовий розмір може переходити з однієї стопи в іншу, як, приміром, у […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Твір на тему: Мої роздуми про російську поезію Мої роздуми про російську поезію Можна було б привести сотні доказів того, що поезія неможлива, якби не те, що вона існує. Ю. Лотман Найголовніше, що мене дивує у російській поезії, – це те, що вона майже завжди учениця “західної”, проте завжди її переростає, як на мій погляд. Справді, з уроків літератури ми знаємо, що російська […]...
- Аруз Аруз – у тюркомовній, арабській та перській класичних літературах – система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів. Першим твором у тюркомовній поезії, написаним А., вважається поема Ю. Хас Хаджипа “Книга, що дарує щастя” (XI ст.). Хоч А. уже існував в арабській та перській ліриці, був систематизований віршознавцем із Басри Халілом-інб-Ахмадом аль-Фарагіді, який […]...
- ХУДОЖНЄ МОВЛЕННЯ, ВІРШОВАНА МОВА, РИМА, СТРОФА Художнє мовлення, що є практичним втіленням Художньої мови, має два основні різновиди: поезію (вірш) і прозу. Під Поезією(з грецької – творчість) розуміють ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної системи. Термін Вірш(з латинської – повтор, поворот) має кілька значень, одне з них наступне: вірш – це ритмічно організована мова з метою посилення її виразності […]...
- Кондак Кондак (грецьк. kontakion) – основний жанр літургійної поезії, різновид поеми на біблійні сюжети, започаткований у VI ст., досяг розквіту у творчості Романа Солодкоспівця, невдовзі витіснився (VIII-IX ст.) жанром канону. К. охоплює від 18 до 24 строф, об’єднаних однаковою кількістю складів, однаковим ритмічним малюнком, однотипним синтаксичним членуванням. Перші літери К. витворювали акровірш, його метрика засновувалася на […]...
- Читання віршів РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ЧИТАННЯ ВІРШІВ Читання віршів базується па тій же основі, що й читання прози. Це відповідність інтонації авторському задумові правдивість відтворення живим словом змісту твору через художні образи, особливо через почуття й переживання самого автора. Проте в самому процесі читання прози і віршів існує істотна різниця. Вона проявляється в різній системі організації художньої […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
- Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
- СОНЕЧКО. А. М’ЯСТКІВСЬКИй “КОМУ СВІТИТЬ СОНЕЧКО?”. Г. МАНІВ “СОНЕЧКОВА ДОНЕЧКА”. Л. НОВІКОВА “КОТИКИ” Мета: вдосконалювати навички виразного читання; вчити учнів ставити питання до тексту; збагачувати словниковий запас; виховувати любов до природи. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ 1. Мовленнєва розминка 1) Робота над скоромовкою. Сіло сонце на сосну, Сонно мовило: “Засну”. 2) Інтонування речення. Ми у мами донечки, Як у небі сонечки. – Прочитайте, ніби […]...
- Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...