Символ

Символ (грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос – С. божества в індійців, хліб-сіль – С. гостинності в українців, блакитний колір – С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові. С. тісно пов’язаний з наукою, міфом, вірою, поезією але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі. С. постає процесом активного перетворення внутрішнього на зовнішнє

і – навпаки, відмінністю внутрішнього і зовнішнього. Тому С. не збігається за своїм значенням з будь-яким тропом.

Коли метафора, скажімо, виконує характеризаційну функцію, не відаючи семантичних обмежень, зосереджуючись в образній оболонці, то С. існує в безкінечно означальній ролі, тяжіючи до загальної ідеї, прагнучи розширення її змісту, а не повного визначення. Тому метафора зумовлюється власне художніми чинниками, на відміну від С, що базується на позахудожніх, передовсім філософських потребах езотеричного знання. С. виповнене Святе Письмо. С. посідав центральне місце у творчості Григорія Сковороди, завжди

був наявний в українській літературі, але не в значенні тропа, а універсальної категорії пізнання духовного єства:

Ти непідкупна: чи несуть вісон,

Чи скриню скарбну! ти суддя;

І пташка на руці – з висот,

Про білий трон оповіда.

Мов до присяги, ти відверта,

І випростана, мов до стремена;

Зникає тінь, лукавство промина,

Коли – сердечності безсмертя,

Коли вивітрюють на голоснім

І голубім сіянні-шпаді

Весінні сили, притаманні всім,

І кволості, що листопадні.

Мов голос квіту, голос непорочний,

Серця стрічає! в розпачі не тоне,

І хрестиком з-під білої сорочки

З грудей просвічується сонце (В. Барка).

С як натяк на трансцендентну істину, на шлях утаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Символ