Символічний зв’язок образів п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з різними часовими верствами
Символічний зв’язок образів п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з різними часовими верствами
“Вишневий сад” була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але
У жодному іншому його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п’єсі.
Минуле в п’єсі презентують собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не ділить своїх героїв на “позитивних і негативних” – усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвітлює “добрі погані” моменти доби, що минає.
Раневська непрактична, егоїстична, вона не
У фіналі п’єси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку…
Сад купує Лопахін, “часово прив’язаний” до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад – звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін – прагматик і реаліст, на думку Трофімова він навіть хижак, хоча й корисний: “ось як у розумінні обміну речовин потрібен хижий звір, що з’їдає все, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний”.
Тут йдеться не про особистість, швидше про соціальну роль: у черствості чи то в бездушності звинуватити Лопахіна неможливо. Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар’єром для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього “кращого” у героїв п’єси надто різний, як різний зміст самих епох.
У листах, пов’язаних з постановкою “Вишневого саду”, Чехов підкреслював, що роль Лопахіна є центральною, “Бо це не купець у банальному розумінні… Це м’яка людина… порядна людина в усіх значеннях”. Меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимо-вільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей.
Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: “О, швидше б усе це минуло, швидше б змінилась наше недолуге, наше нещасливе життя”.
Ідею майбутнього втілено у образах Петі Трофімова й Ані. Ані лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигала проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще не реалізований потенціал. Так само “вічний студент” Трофімов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи ці виписані якось контурно, вони самі по собі несуть у собі “недовтіленість” майбутнього.
У момент знищення саду, коли Раневська й Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать уперед – у майбутнього власна дорога. “Добридень, нове життя!” – звучить сповнений оптимізму голос.
Отже, три часових верстви зібралися навколо вишневого саду. Та ні, не просто навколо саду. “Вся Росія – наш сад”, – написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба між трьома епохами. “Вишневий сад” є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього.
А ще ця п’єса стала своєрідним поетичним заповітом “Шекспіра ХХ сторіччя” прийдешнім поколінням.