Скіфи – Олександр Блок

Скіфи

Мільйони – вас. Нас – тьми, і тьми, і тьми.

Потуга наша – незборима!

Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми, –

З розкосими й захланними очима!

Що нам година, те віки – для вас!

Ми, як послужливі холопи,

Тримали щит між двох ворожих рас –

Монголів та Європи!

Віками вашого ковадла дзвін

Заглушував громи лавини,

Вам казкою страшною був загин

І Лісабона, і Мессіни*!

Ви сотні літ дивилися на Схід,

Перлини наші зором жерли,

Чекали, глумлячись, коли – в похід,

Коли гармат наставить

жерла!

Ось – день прийшов! Б’є крилами біда,

Та наступає час потали,

І, може, там ростиме лобода,

Де ваші Пестуми** стояли!

Старий премудрий світе! Доки в гріб

Не впав ти від нудьги й достатку,

Спинися перед Сфінксом, як Едіп,

І древню розгадай загадку!..

Росія – Сфінкс. Печальна, і ясна,

І чорною залита кров’ю,

Вдивляється, вдивляється вона

В твій вид – з ненавистю й любов’ю!

А так любить, як любить наша кров,

Ніхто вже з вас давно не любить!

Забули ви, що в світі є любов,

Котра і спалює, і губить!

Ми любим все – студених чисел струм.

І дар видінь

в душі натхненній.

Нам ясне все – і галльський гострий ум,

І хмурявий німецький геній…

Ми знаєм все – паризьких вулиць жах,

Венеціанські прохолоди.

І пахощі в цитринових лісах,

І Кельна піднебесні зводи…

Ми любим плоть – її засмагу, й смак.

І плоті млосний, смертний запах…

Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк

В тяжких і ніжних наших лапах?

Ми звикли за вуздечку на скаку

Ловити лошаків огнистих,

Ламати коням спину їх важку…

Рабинь смиряти норовистих…

Прийдіть до нас! В обійми – із хуртеч

Війни жахної, в мир – з прокляття!

Допоки ще не пізно – в піхви меч,

Товариші! Ми станем – браття!

А якщо ні – чекайте горя й мсти!

І нам доступне віроломство!

В тисячоліттях буде вас клясти

Сумне, знекровлене потомство!

Ми широко в могутньому строю

Розступимось у хащу дику

Перед Європою! Ми вам свою

Покажем азіатську пику!

Ідіть усі, ідіть аж за Урал!

Ми звільнюємо поле бою

Моторів, де скрегоче інтеграл,

З монгольських дикунів ордою!

Ми вам не щит! І вже в найважчу мить

За вас не станем, як опока.

Подивимся, як смертний бій кипить,

Щілиною вузького ока!

Не рушимось, як буде лютий гун

Мерців обшукувати ласо,

Міста палити, в храм вести табун,

Пекти із білих бранців м’ясо!..

Отямся, ветхий світе! Глянь – вперед!

І вслухайся в поганську ліру! –

Вона востаннє кличе на бенкет,

На братню учту праці й миру!

Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.

Давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.

“Весно, весно, без меж і без краю… “

Весно, весно, без меж і без краю,-

Владо мрій, що без краю зроста!

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Вас приймаю, недолі погрози,

Ласко долі, – вітання й тобі!

В зачарованім царстві, де сльози,

В тайні сміху – не місце ганьбі!

Вас, безсонні за спірками ночі

І світання в фіранках вікна,-

Все приймаю, аби тільки очі

Дратувала, сп’яніла весна!

Сіл пустельні приймаю оселі,

Зруби міст, весь їх морок і бруд,

Піднебесні простори веселі

І пекельний невільницький труд!

Ось, розвіявши в вітрі шаленім

Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,

З нерозгаданим божим іменням

На затиснутих зимних устах.

В цім спітканні ворожім не кволий,

Я ніколи не кину щита…

Ти плечей не відкриєш ніколи…

Влада мрії над еами зроста!..

І дивлюсь, ворожнечу зміряю,

Все – ненависть, прокльони, любов;

За тортури й погибель – я знаю –

Все приймаю!.. І знову! І знов!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скіфи – Олександр Блок