Скорочено “Геракл” Еврипида
Ім’я “Геракл” означає “Слава богині Геры”. Звучало це ім’я іронічно. Богиня Гера була небесною царицею, дружиною верховного Зевса-Громовержця.
А Геракл був останнім із земних синів Зевса: Зевс сходив до многим смертних жінок, але після Алкмены, матері Геракла, – уже ні до кого. Геракл повинен був урятувати богів Олімпійців у війні за владу над миром проти повсталих на них земнородных Гігантів: було пророцтво, що боги переможуть Гігантів, тільки якщо до них на допомогу прийде хоча б одна смертна людина
Такою людиною
Тому всі сказання про земне життя Геракла – це сказання про те, як переслідувала його богиня Гера.
Головних таких сказань було три. По-перше, про Дванадцять подвигів Геракла: Гера влаштувала так, щоб могутній Геракл повинен був отслужить дванадцять підневільних служб незначному цареві Еврисфею. По-друге, про божевілля Геракла: Гера наслала на нього несамовитість, і він перебив з лука власних дітей, прийнявши
Про самоспалення Геракла Софокл написав свою трагедію “Трахинянки”.
А о божевіллі Геракла Еврипид написав трагедію “Геракл”. У різних кінцях Греції, як завжди, ці міфи розповідалися по-різному. У Середній Греції, у Фивах, де нібито народився Геракл, найкраще пам’яталося оповідання про божевілля.
На півдні, в Аргосе, де Геракл служив цареві Еврисфею, найкраще пам’яталося оповідання про дванадцять подвигів. На півночі, біля гори Эты, де був Гераклов похоронне багаття, розповідали об нього самоспаленні
А в Афінах говорили інакше: начебто Геракл не спалив себе, а знайшов останній притулок від гніву Геры тут, в Афінах, у свого молодого друга, афінського героя Тесея. Цей малопоширений міф і взяв Еврипид для розв’язки своєї трагедії. А дружину Геракла в нього кличуть не Деянира (як у Софокла), а Мегара (як називали її у Фивах).
Небесним батьком Геракла був Зевс, а земним батьком Геракла був герой Амфітріон, чоловік його матері Алкмены. (Про Амфітріону, Алкмену й Зевса напише потім комедію римлянин Плавт.
) Амфітріон жив у Фивах; там народився й Геракл, там женився він на фиванской царівні Мегаре, звідти пішов він в Аргос служити цареві Еврисфею. Дванадцять років – дванадцять служб на чужині; остання – найстрашніша: Геракл повинен був зійти під землю й вивести звідти дивовижного триглавого пса, що сторожив царство мертвих. А із царства мертвих – люди знали – ніколи й ніхто не вертався. І Геракла порахували загиблим
Цим скористався сусідній злий цар Лик (ім’я якого значить “вовк”). Він захопив Фивы, убив фиванского пануючи, батька Мегары, а Мегару, і її дітей, і старого Амфітріону присудив до страти. Тут і починається трагедія Еврипида.
На сцені – Амфітріон, Мегара й троє маленьких безмовних синів її й Геракла. Вони сидять перед палацом у вівтаря богів – поки вони за нього тримаються, їх не торкнуть, але сили їх уже кінчаються, а допомоги чекати нівідкіля. До них приходять, опираючись на ціпки, фиванские старці, образуя хор, – але хіба це допомога?
Амфітріон у довгому монолозі розповідає глядачам, що тут трапилося, і кінчає словами: “Тільки в лиху пізнаємо ми, хто друг і хто ні”. Мегара в розпачі, і все-таки Амфітріон її підбадьорює: “Щастя й нещастя переміняються низкою: а раптом Геракл візьме й повернеться?” Але цьому не віриться. З’являється злий Лик. “Не чіпляйтеся за життя!
Геракл не повернеться з того світла. Геракл зовсім і не герой, а боягуз; він і воював-те завжди не віч-на-віч, мечем і списом, а видали, стрілами з лука
И хто ж повірить, начебто він – син Зевса, а не твій, старий! Мій тепер верх, а вам – смерть”. Амфітріон приймає виклик: “Зевсов чи він син – запитай у полеглих Гігантів! Лучник у бої буває опасней, чим латник
Фивы забули, як многим вони зобов’язані Гераклові, – тим гірше для них! А гвалтівник за насилье поплатиться”. І отут встає Мегара. “Досить: смерть страшна, але проти долі не підеш. Гераклові не ожити, а лиходія не напоумити.
Дайте мені одягти синів у похоронне вбрання – і ведіть нас на страту!
” Хор співає пісня в славу подвигів Геракла: як він побив кам’яного лева й диких кентаврів, многоглавую Гідру й трехтелого велетня, піймав священну лань і приборкав хижих коней, переміг амазонок і морського царя, підняв на плечі небо й приніс на землю золоті райські яблука, спустився в край мерців, а звідти виходу немає… Мегара з Амфітріоном виводять Геракловых синів: “От вони, одному він заповів Фивы, іншому Аргос, третьому Эхалию, одну левину шкіру, іншому палицю, третьому лук і стріли, а тепер їм кінець. Зевс, якщо хочеш їх урятувати, – урятуй!
Геракл, якщо можеш нам стати, – з’явися!
” И Геракл є. Він тільки що вийшов із царства мертвих, ока його не звикли до сонця, воно бачить дітей, дружину, батька в похоронних одягах і не вірить сам собі: у чому справа? Мегара й Амфітріон, схвильовані, квапливо пояснюють йому: зараз Лик прийде вести їх на страту. “Тоді – усе в палац!
І коли він увійде, то буде мати справа із мною. Я не побоявся пекельного пса – чи побоюся жалюгідного Лику?” Хор славить молоду силу Геракла
Входить Лик, крокує в палац, хор завмирає; через сцену лунає стогін Лику, що гине, і хор співає переможну, урочисту пісню. Він не знає, що найстрашніше – спереду. Над сценою виникають дві богині
Це Ирида, вісниця Геры, і Лисса, дочка Ночі, божество божевілля. Поки Геракл вершив дванадцять подвигів, він був під захистом Зевса, але подвиги кінчені, і тепер Гера візьме своє. Божевілля нападе на Геракла, як мисливець на видобуток, як наїзник на коня, як хміль на п’яного.
Богині зникають, на сцені тільки хор, він у жаху, через сцену – лементи, гримить Музика, тремтить земля, вибігає переляканий вісник. Він розповідає: убивши Лику, Геракл став приносити очисну жертву, але раптом завмер, очі налилися кров’ю, на губах виступила піна: “Це не він, не Еврисфей, а мені потрібний Еврисфей, мій мучитель!
От його діти!” І він кидається на власних синів. Один ховається за колону – Геракл вражає його стрілою
Іншої кидається до нього на груди – Геракл трощать його палицею. Із третім Мегара тікає в далекий спокій – Геракл зламує стіну й разить обох. Він обертається до Амфітріону й готовий убити батька – але отут виникає могутня богиня Афіна, покровителька Геракла, ударяє його величезним каменем, він валиться й поринає в сон, і тоді лише домочадці зв’язують його й прикручують до уламка колони
Внутрішні покои палацу: Геракл спить у колони, над ним – нещасний Амфітріон, навколо – тіла Мегары й дітей. Амфітріон і хор оплакують його як мертвого. Геракл повільно пробуджується, він нічого не пам’ятає й не розуміє – може бути, він знову в пеклі?
Але от він довідається батька, от чує про те, що трапилося,, йому розв’язують руки, він бачить свій злочин, розуміє свою провину й готовий стратити себе, кинувшись на меч. І отут з’являється Тесей.
Тесей молодий, але вже славний: він звільнив цілий край від розбійників, він убив на Криті людини-бика Мінотавра й урятував свої Афіни від данини цьому чудовиську, він спускався в царство мертвих, щоб добути для друга підземну володарку Персефону, і лише Геракл визволив його звідти й вивів на біле світло. Він почув, що злий Лик лютує у Фивах, і поспішив на допомогу, але з’явився занадто пізно. “Я повинен умерти, – говорить йому Геракл. – Я викликав на Фивы гнів Геры; я затьмарив всю славу моїх подвигів жахом цього злочину; краще смерть, чим життя під прокльоном; нехай тріумфує Гера!” “Не треба, – відповідає йому Тесей.
– Ніхто не безгрішний: навіть Олімпійці в небі грішні проти свого батька-титана, Всі подвластны злій долі, але не всякий у силах їй противостать; ти чи мерзнеш? Покинь Фивы, живи в мене в Афінах, але живи!” І Геракл уступає
“Тільки в лиху пізнаємо ми, хто друг і хто ні, – повторює він. – Ніколи Геракл не плакав, а тепер роняє сльозу. Простите, мертві! А ви, фиванцы, .плачте й про мертвий, і про мене, живому: всіх Гера нас в один зв’язала вузол”. І, опираючись на друга, Геракл іде зі сцени
(1 votes, average: 5.00 out of 5)