Скорочено оповідання Лялька Носова Е. И

Оповідач описує ніколи потужну ріку: “…І денно й нощно гурчать, булькають і схлипують страшнуваті лійки, яких уникають навіть гусаки. Ну а вночі у виру й зовсім не по собі, коли раптом гулко, важко обрушиться підмитий берег або полосне по воді плоским хвостом, начебто дошкою, що піднялася з ями запеклий хазяїн-сом”. Але пройшло кілька років.

“Русло звузилося, затравенело, чисті піски на закрутах затягло дурнишником і твердим белокопитником, з’явилося багато незнайомих мілин і кіс. Не стало приглубих тягунов-бистрин, де колись

на вечірньому світанку буравили річкову гладь литі, забронзовелие язи… Нині все це язевое привілля наїжилося кугою й піками стрелолиста, а всюди, де поки вільно від трав, пре чорна донна твань, що раздобрели від надлишку добрив, що зносяться дощами сполей.

Там, де колись крутило й водоворотило, горбом випер брудний сірий метляк, схожий на більшу рибину, що здохла. Дивлячись на ріку, що заростає, тільки-но сочившуюся присмирнілої водицей, Акимич горестно відмахнувся: – И навіть вудок не розмотуй! Не труй душу… ” Хто такий Акимич? “Ми з Акимичем…

Воювали в одній і тої ж горбатовской третьої армії,

брали участь в “Багратіону”, разом ліквідували Бобруйский, а потім і Мінський казани, брали ті самі білоруські й польські міста… Ранило Акимича безкровно, але важко: далекобійним фугасом завалило в окопі й контузило так, що й тепер, через десятиліття, розхвилювавшись, він раптово втрачав дарунок мовлення, мова його начебто намертво заклинювало, і Акимич, сполотнівши, умовкав, болісно, витаращенно дивлячись на співрозмовника й безпомічно витягнувши губи трубочкою”. Один раз, зустрівши його, оповідач помітив ознаки надзвичайного хвилювання.

Що трапилося?

Акимич кивнув головою убік школи “У брудному пришляховому кюветі валялася лялька. Вона лежала Горелиць, розкинувши руки й ноги. Більша й усе ще миловидна особою, з легкої, тільки-но позначеною посмішкою на припухлих по-детски губах.

Але світлі шовковисті волосся на голові були місцями обпалені, очі видавлені, а на місці носа зяяла діра, пропалена, мабуть, сигаретою. Хтось зірвав з її плаття, а блакитненькі трусики зірвав до самих черевиків, і те місце, що колись закривалося ними, теж було поколото сигаретою”. Акимич сокрушенно дивиться на ляльку, над якою хтось так цинічно й жорстоко глумився – Багато хто притерпілися до худу й не бачать, як самі худе творять. А від них діти того набираються.

З лялькою це не перший випадок…

Їжджу я… і бачу: те отут, те там – під чи забором, у купі сміття – викинуті ляльки валяються Які цілком прямо, у плаття, з бантом у волоссях, а буває, – без голови або без обох ніг. Так мені недобре бачити це! Аж серце грудкою стиснеться…

Б’є мене всього. А люди йдуть мимо – кожний по своїх справах, і нічого Проходять парочки, за руки тримаються, про любов говорять, про дитинок мріють. Везуть маляти в колясках – бровою не поведуть.

Детишки бігають – звикають до такого святотатства… Як же так?! Чому ж ти навчиш, якій красі, якому добру, якщо ти сліпнув, душа твоя глуха!.. ех…

” Акимич несе ляльку закопувати. Адже це – подоба людини. “Він сутуло, согбенно переступив кювет і там, на пустирі, за поворотом шкільної огорожі, біля великого лопуха з листами, схожими на слоновие вуха, прийнявся копати яму, попередньо намітивши її довгасті контури.

Ростом лялька була не більше метра, але Акимич рил старанно й глибоко, як теперішню могилку, зарившись по самий пояс. Обровняв стінку, він всі так само мовчачи й очужіло сходив до стіжка на вигоні, приніс оберемок сіна й вислав їм днище ями. Потім поправив на ляльці трусишки, склав її руки уздовж тулуба й так опустив у сиру глибину ями Зверху прикрив залишками сіна й лише після цього знову узявся за лопату. І раптом він галасливо зітхнув…

І проговорив з болем: – Усього не закопати…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скорочено оповідання Лялька Носова Е. И