Співвідношення помсти й справедливості в трагедії У. Шекспіра “Гамлет”
1. Джерела сюжету. 2. Християнські і язичеські погляди на помсту й справедливість. 3. Зміст трагедії В. Шекспіра.
Ви чули, що сказано:”око за око, і зуб за зуб”.
Євангеліє від Матфея Сюжет трагедії У. Шекспіра “Гамлет” древен, як мир: узурпатор убиває шляхетного правителя й захоплює владу над країною, а синові вбитого має бути відновити справедливість, покаравши вбивцю батька. Якщо спадкоємець загиблого короля впорається із цим завданням, нагородою йому стануть трон батька й “голосна слава діянь гідних”. Саме так і виглядає
У переказі, записаному датським літописцем З. Грамматиком, розповідається про те, як король Ютландії (півострова в Данії) загинув від руки рідного брата.
Убивця захопив його престол і женився на вдові. Син убитого, принц Гамлет, задумав помститися вбивці батька, але до пори до часу причинявся божевільним, щоб не викликати зайвих підозр. Король-Узурпатор і його прихильники спробували погубити Гамлета, але їм це не вдалося Зрештою Гамлет перемагає всіх своїх ворогів: прихильники його дядька гинуть у полум’ї, а вбивці батька принц сам відрубує голову.
Природно,
(Потрібно помітити, що події, описані в цьому переказі, на думку дослідників, швидше за все ставляться до IX століття.) Саме таким, простим і прямим, як удар меча, і було розуміння справедливості в язичеському світі. Гамлет не тільки має повне право покарати вбивцю батька, це його священний обов’язок, як сина і як принца, спадкоємця престолу, тобто носія законності. Людина, що не помстилася за вбивство кревного родича, не міг розраховувати на повагу й покору інших людей і, що набагато важливіше, втрачав право на допомогу з боку богів, тому що обов’язок кревної помсти встановлена ними.
Але дія трагедії Шекспіра, мабуть, ставиться до набагато більше пізніх часів, чим древня легенда про Гамлета. Наприклад, університет у Виттенберге, що згадується в трагедії, був заснований лише в XVI столітті. І замок ельсинор, у якому розвертаються події трагедії, теж був вибудуваний у цей час. Іншими словами, дія трагедії відбувається в християнському світі.
Що це означає? Так те, що багато духовних цінностей істотно змінилися. Однак людська натура змінилася мало, і взаємини між людьми теж.
Тому виникає протиріччя між християнським навчанням і земними реаліями.
Христос учив прощати ворогів своїх. Гамлет Шекспіра – християнин. Так у чому ж складається його борг: у прощенні вбивці батька або в помсті?
Отут і виникає протиріччя. Безсумнівно, що з юридичної точки зору вбивця повинен бути покараний: також безсумнівно, що покарання злочинця є обов’язком сина й спадкоємця престолу. Потрібно помітити, що християнська релігія зовсім не призиває залишати вбивць без земного покарання, передаючи їх “справи” на розгляд лише Вищого суду.
Різниця між християнським і язичеським розумінням справедливості полягає в наступному: якщо для язичника справедливість і помста практично були синонімами в ситуаціях, подібних тієї, що описано в “Гамлеті”, те для християнина синонімами справедливості повинні стати суд і закон, а помста – діяння, по суті справи, рівноцінна злочину. Але є чи в Гамлета можливість залучити вбивцю батька до відкритого суду? Клавдій – король, носій влади й гарант справедливості в країні.
У який суд може звернутися син убитого короля? Таким чином, ми бачимо, що обставини толкаютгамлета на шлях язичеської помсти, що по ідеї повинна бути неприйнятної для християнина.
От протиріччя, якого не знав і не міг знати Гамлет із древньої легенди! Помста в язичеському світі, якщо вона має законну підставу, благословляється самими богами; а в трагедії Шекспіра виходить так, що помста Гамлета, незважаючи на те, що вона, безсумнівно, справедлива, навряд чи може вважатися діянням, бажаним Богові. Батько Гамлета вмер без покаяння, і спадкоємець загиблі думає, що найкращою помстою дядькові буде раптова смерть: Так чи помста це, якщо негідник Випустить дух, коли він чистий від скверни И весь готовий до далекого шляху? Немає.
Назад, мій меч, до боле страшної зустрічі!
Коли він буде в гніві або п’яний… Рубай його, щоб він звалився в пекло Ногами нагору, весь чорний від пороків. Розглядаючи складне питання про співвідношення помсти й справедливості, ми виявляємо в трагедії Шекспіра дія долі.
Герой робить те, що повинен, і все-таки він приречений, і приречені всі, кого він любить або ненавидить. У чому ціль Гамлета? Покарати вбивцю батька, свого дядька Клавдія.
Гамлет зовсім не хотів убивати Полонію, батька Офелии, і все-таки зробив це, думаючи, що в кімнаті матері ховається його ворог Клавдій.
Ще менше Гамлет хотів би заподіяти зло самої Офелии, однак саме його випадкове вбивство Полонію стає причиною божевілля, а потім і загибелі дівчини. Так Гамлет, прагнучи помститися за батька, сам викликає на себе помста Лаерта. Він точно так само (по язичеському кодексі честі) зобов’язаний помститися за смерть батька, як і Гамлет. Однак Лаерт, переслідуючи справедливу мету (знов-таки з погляду язичника), вибирає невартий шлях здійснення мести.
У Середні століття нерідко практикувалися судові двобої: уважалося, що переможцем з них повинен вийти той, на чиїй стороні правда.
Але Лаерт опоганює священна справа справедливості й мести тим, що бере собі в помічники отрута. Таким чином, він стає не месником, борцем за справедливість, а вбивцею, таким же, як і Клавдій. А, виходить, і Лаерт заслуговує кари.
Але, з іншого боку, як дотепно помітив Гамлет, “якщо обходитися з кожним по заслугах, хто піде від пороття? ” Наївному й жорстокому прагненню до кривавої справедливості християнство протиставляє милосердя.
Однак найчастіше у світі й серцях людей для нього немає місця. Крім основної сюжетної лінії в трагедії Шекспіра паралельно розвертаються й інші події. Вони стосуються доль Розенкранца й Гильденстерна, а також уже згаданого Полонію.
Але що можна додати до того, що сказано Шекспіром вустами Гамлета? …Їхній кінець – Нагорода за пронозливість. Підлеглий, Не сунься між старшими в момент, Коли вони один з одним зводять рахівницю. Розенкранц і Гильденстерн, які колись були друзями Гамлета, погоджуються брати участь у диявольському задумі короля, вознамерившегося погубити спадкоємця свого вбитого брата.
За це вони й поплатилися. А Полоній приймав занадто активну участь у підступах короля-узурпатора, убивці законного правителя, проти законного спадкоємця престолу. Заради того, щоб вислужитися перед новим володарем Данії, спритний придворний, не коливаючись, готовий ризикнути щастям дочки й власною шкірою. І результат, як говориться, у наявності…
Фінал трагедії Шекспіра, по суті, є апофеозом справедливості: Гамлет нарешті розрахувався з королем за смерть батька, а з Лаертом – за власну кончину; однак і Гамлета наздоганяє кара за ненавмисне вбивство Полонію й загибель Офелии.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)