Станційний доглядач (стисло)

Повість відкривається авторським відступом про долю станційних доглядачів – гідних співчуття чиновників 14-го класу, на яких кожен проїжджала вважає своїм обов’язком зігнати роздратування. Сам оповідач об’їздив всю Росію і знав багатьох станційних наглядачів. У пам’ять про одного з них, Самсон Вирін, “доглядачі поважного стану, написана ця повість”.

У травні 1816 оповідач проїжджає через невелику станцію. На станції Дуня, красуня наглядача, подає чай. На стінах кімнати висять картинки, що зображують історію блудного сина.

Оповідач

і доглядач з дочкою разом п’ють чай, перед від’їздом проїжджаючий цілує Дуню в сінях (з її згоди).

Через кілька років оповідач знову потрапляє на ту ж станцію. Доглядач дуже постарів. На питання про дочку він не відповідає, але після склянки пуншу стає балакучіший.

Розповідає, що 3 роки тому молодий гусар (ротмістр Мінський) провів кілька днів на станції, прикидаючись хворим і підкупивши лікаря. Дуня за ним доглядала. Одужавши, ротмістр збирається в дорогу, викликається підвести Дуню до церкви і відвіз її з собою. Втративши дочка, старий батько захворює від горя.

Оговтавшись, він вирушає до

Петербурга шукати Дуню. Мінський відмовляється віддати дівчину, підсовує старому гроші, той викидає асигнації. Увечері наглядач бачить дроги Мінського, слід за ними і таким чином з’ясовує, де живе Дуня падає в непритомність, Мінський проганяє старого.

Доглядач повертається на станцію і більше вже не намагається шукати і повертати дочка.

Оповідач втретє проїжджає через цю станцію. Дізнається, що старий доглядач спився і помер. Просить показати йому могилу.

Хлопчисько-провідник розповідає, що одного разу на могилу приїжджала красива пані з трьома дітьми, замовляла молебень і роздавала щедро чайові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Станційний доглядач (стисло)