Становлення історичної белетристики в давній українській літературі
У XVII ст. далі читаються Твори, засвоєні попередніми поколіннями, а також здійснюються нові переклади і переробки творів такого ж типу. Переказуються лицарські романи про Петра Золоті Ключі і про кесаря От-тона. До цієї ж групи перекладів і переказів слід віднести і віршований переспів лицарської поеми Торквато Тассо “Звільнений Ієрусалим”.
Лицарські повісті авантюрно-куртуазного змісту найбільше імпонували верхам тодішнього суспільства. Освіченим представникам козацької старшини насамперед припадали до смаку численні описи
Переказуючи ті ж сюжети, він послідовно пропускає місця, які найяскравіше відображають феодальні лицарські ідеали воєнної доблесті, “великої учтивості”, служіння дамі тощо, бережно зберігаючи зворушливі епізоди побутового, психологічного, жанрового плану.
За показовий можна вважати віршований переказ однієї з кращих новел Джованні Боккаччо
Якщо в новелі про Зігізмунду й Звіздарда любовна тема розвивається у “високому стилі”, то “Приповість про трьох молодиків, як обдурила їх одна вдова своїми фортелями вельми штучно” розвиває її в “низькому стилі”, побутово, так би мовити, фацеціино. Тут на кін виводяться персонажі “простого” становища – це вже не небожителі й святі, не царі і князі, не лицарі і дами їхніх сердець, навіть не двораки, а мешканці “славного міста” – городяни: купець, “служилець”, міщанський син.
Повістями про Зігізмунду і Звіздарда та про хитру вдову не вичерпуються свідчення того, що українська література XVII ст. активно засвоює сюжети західноєвропейської “міської”, ранньобуржуазної белетристики. Протягом усього століття зростає зацікавленість читачів дрібними оповідними жанрами розважально-повчального характеру. Ці оповіданнячка наповнювали численні збірники.
Популяризаторами їх у найширших колах населення були проповідники, котрі охоче наводили в своїх казаннях як “приклади” різноманітні оповідання релігійного, а також цілком світського змісту Особливо слід відзначити факт посиленого культивування жанру езопівської байки 20.
В українській літературі XVII ст. розвиваються процеси, які визначились в останній чверті попереднього віку. Суть їх зводиться до переживання середньовічних традицій і дедалі інтенсивнішого наростання тенденцій, властивих Новому часу. Разом з тим література XVII ст. набуває особливого характеру і колориту.
Якщо на грані XVI і XVII ст. прогресивні тенденції літературного розвитку породжувались насамперед ренесансними процесами в суспільному житті і підтримувалися західноєвропейськими ренесансними впливами, то в XVII ст. починають переважати явища, характерні для барокко, хоч у них, у нових формах, вельми інтенсивно продовжують жити ренесансні ідеї. Переважно барокковий характер українська література зберігає і в XVIII ст., особливо в першій його половині.
XVII ст. породило на Україні літературні твори, Теми і форми, які істотно збагатили скарбницю духовних цінностей українського народу, справили істотний вплив на літератури всіх народів православного культурного ареалу, насамперед на братні літератури білорусів і росіян, наблизили українську літературу до нової епохи її розвитку, що почалася на грані XVIII і XIX ст.