“Страх перед світом, душевна роздвоєність може призвести до загибелі: за новелою В. Шевчука “Панна сотниківна”
У свідомість людини вже давно увійшло подвійне поняття світлого і темного – символів одвічної боротьби добра і зла. Вчені, які вивчають народний фольклор, вже давно помітили, що система народних обмежень, заборон та забобонів, що складалася на протязі багатьох століть – це зовсім не ознака низького рівня розвитку суспільства, а своєрідний моральний кодекс члена цього суспільства.
Вміння бачити ці символи неоднозначно є однією з головних рис народного світобачення. Потойбічні образи використовуються народом для втілення того чи
Письменник, як добрий знавець епохи українського Відродження, художньо опрацьовує фантастичні народні сюжети та образи, використовуючи творчі засоби фольклорної фантастики. Прикладом цьому можуть бути поширені у слов’янському фольклорі мотиви прикликання
Цей демонізм ніколи не стає справді страшним і психологічно руйнівним. І насамперед це відбувається через те, що сама форма розповіді зм’якшує і розряджає той демонізм, який несе розповідь.
У циклі оповідань В. Шевчука “Голос трави” представлений достатньо широкий спектр різноманітних міфологічних істот, серед яких можна знайти домовика, лісовика, чорта, відьму, перелесника, чаклунку, і багатьох інших, причому образ кожного з них письменник майстерно інтерпретує і органічно вплітає у канву оповідань.
Досить цікавим, на мою думку, є трактування В. Шевчуком образу чорта. Незважаючи на те, що багато дослідників не вважають цю істоту за створений народом образ, автор відносить цей персонаж до міфології. Наприклад, у новелі “Панна Сотниківна” юний чорт намагається спокусити молоду героїню. Сотниківна не поступається йому, відштовхує від себе реальне кохання, прагнучи лише ідеальної любові. Чорт, як і повинно бути, дуже цим не переймається і намагається поєднати ідеальні душевні пориви з прозою життя.
Ця спроба терпить поразку, і юний чорт гине. Він більше не може бути собою, бо прагне поєднати непоєднуване, закликаючи сотниківну: “Душа – це байка… Тому хапай, вдовольняйся, інакше ловитимеш самі хвости” Так чорт переконує героїню новели, намагаючись заманити Сотниківну у свій світ. Та коли це йому не вдається, за хвилину до загибелі чорт висловлюється так: “Я випробовував закон відповідності й гармонії… Я не хотів її дурити”.
Здається, що в цьому випадку він не до кінця уособлює темні поривання людської душі і не може зрозуміти усю їх глибину.
Отже, трактування образу чорта у новелі В. Шевчука дуже своєрідне: чорт – стародавній символ усього гріховного – намагається вирішити проблему єдності темного і світлого, проблему єдності добра і зла. Використовуючи образ чорта у якості головного героя новели “Панна Сотниківна” В. Шевчук намагається довести читачам, що душевна роздвоєність і страх перед світом можуть привести до загибелі, а на місці чорта може опинитися будь-хто з нас. Тому не треба проводити експерименти з темними і світлими силами, не треба намагатися з’єднати не з’єднане, поєднати в одне ціле добро і зло, які були, є і будуть основою людського існування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)