“Сумна історія життя “маленької людини” за творчістю М. Гоголя

Образ “маленької людини” – це свого роду узагальнений портрет не знатного або родовитого, а бідного, дрібного чиновника, якого ображають вищі по чину товариші по службі. Це безправна людина, яка безсила перед життям і його обставинами. Поневолена державною машиною і вічної нуждою, деколи вона здатна на протест.

Однак бунт “маленької людини” найчастіше має для неї трагічні наслідки – безумство, падіння, смерть.

Вперше образ “маленької людини” зустрічається на сторінках знаменитої “Подорожі з Петербургу до Москви”

О. Радищева. Цей образ ми знаходимо також в байках і п’єсах І. Крилова. Варто згадати хоча б образи царівни Підщипи і принца Слюняя.

Не оминув його своєю увагою і О. Пушкін у “Мідному вершнику” і “Станційному доглядачі”.

Але найбільш яскраво, повно і широко тема “маленької людини” зазвучала в творчості М. Гоголя. І ми навряд чи помилимося, якщо скажемо, що з творчості М. Гоголя образ “маленької людини” починає свою ходу по сторінках класичних творів XIX століття.

Не випадково цикл повістей М. Гоголя називається “петербурзьким”. Образ “маленької людини” є породженням

великого міста. Якщо О. Пушкін відкрив у бідному чиновникові новий драматичний характер бунтаря і викривача, то М. Гоголь продовжив і поглибив ту ж тему в петербурзьких повістях “Ніс”, “Невський проспект”, “Записки божевільного”, “Портрет”, “Шинель”.

На початку XIX століття Петербург був одним з найкрасивіших і найбагатших європейських міст. Але при найближчому і більш уважному розгляді була помітна двоїстість російської столиці. З одного боку, це було місто розкішних палаців, парків, мостів, фонтанів, архітектурних пам’яток і споруд, яким позаздрила б будь-яка європейська столиця.

З іншого боку, це було місто глухих і вічно темних дворів, жалюгідних сирих халуп, де проживали бідні чиновники, ремісники і жебраки-художники.

Вражений картиною глибоких і нездоланних суспільних протиріч, у своїй творчості М. Гоголь ставить один проти одного, як би зіштовхує між собою дві іпостасі столиці. Наприклад, у повісті “Невський проспект” ми бачимо натовп чиновників із дружинами під час передобідньої прогулянки. Але серед усієї цієї маси людей немає людських осіб, а тільки “бакенбарди, пропущені з незвичайним і дивовижним мистецтвом під краватку, бакенбарди атласні, чорні як соболь чи вугілля”, вуса “які не зобразиш ніяким пером, ніяким пензлем”, тисячі різних капелюшків і суконь.

Виникає відчуття, що ми опинилися на виставці туалетів, зачісок і роблених посмішок.

Всі ці люди прагнуть справити один на одного враження не своїми людськими якостями, а вишуканою зовнішністю. Але за цією зовнішньою, витонченістю і блиском ховається щось низьке, бездушне і потворне.

Н. Гоголь попереджає: “О, не вірте цьому Невському проспекту! Я завжди закутуюсь міцніше плащем своїм, коли йду по ньому, і намагаюся зовсім не дивитися на зустрічних людей. Все – обман, всі – мрія, все – не те, чим здається!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Сумна історія життя “маленької людини” за творчістю М. Гоголя