Сутність теорії Раскольникова.(по романі Достоєвського “Злочин і покарання”)


Сутність теорії Раскольникова. (по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у шістдесяті роки XIX століття. Це було неясне для Росії час. У Росії поглибилися соціальні протиріччя

Достоєвський виступає проти суспільства, що штовхає людини на злочин. Письменник говорить, що людина повинен мати право на нормальне життя. У той час у Росії особистість часто втрачала свою самостійність і попадала в залежність від “новітніх” ідей.

Саме така ідея й захопила Раскольникова.

Людина

стала рабом своєї теорії. Головний герой роману – колишній студент Петербурзького університету Родіон Розкольників. Уже з перших сторінок роману він занурений у хворобливий стан, поневолений філософською ідеєю, що допускає “кров по совісті”.

Розкольників спостерігав за життям, міркував над подіями історії й вирішив, що розвиток історії відбувається за рахунок чиїхось страждань, жертв. Є люди, безмовно всьому що підкорялися, “тварини тремтячі”.

А є люди, що встановлюють свої правила, що грають долями “звичайних”, що порушують моральні підвалини суспільства, “сильні миру

цього”. “Сильні миру цього” дозволяють собі пролиття крові й жертовність із боку мас, прикривають свої злочинні дії ідеями, нібито спрямованими на прогрес суспільства. Але це далеко не так. Ідея Раскольникова зовсім не наївна. Це крайнє вираження ідеологією, породжений капіталістичним суспільством

Нещадність стосовно мас, кар’єризм, попрання законів – все це складові частини його теорії. Поділивши людей на дві категорії, Розкольників сталкивае5тся з питанням, до якої ж категорії належить він сам: “…Чи воша я, як всі, або людина? Чи зможу я переступити або не смогу?

ЧиНасмілюся нагнутися й взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю?..”. Убивство баби-процентщицы – це самоперевірка героя: чи витримає він цю перевірку?

Чи є він вибраною, винятковою людиною, Наполеоном?

Виношуючи свою ідею, Розкольників мріє про роль владаря й рятівника людства одночасно. Але головним і вирішальної в його житті була самоперевірка. Він зізнається Соні Мармеладовой: “Не для того, щоб матері допомогти, я вбив – дурниця! Не для того й убив, щоб, діставши кошти й влада, зробитися благодійником людства

Дурниця! Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного…” Однак моральність і логіка героя постійно переплітаються з його душею, що змушує робити “безглузді” учинки: співчувати нещастю Мармеладовых, жалувати зганьблену дівчинку на бульварі, ненавидіти свидригайловых і лужиных. “На такий справу хочу покуситься й у той же час яких дрібниць боюся!” думає Розкольників, уражений страхом зустрічі із квартирною господаркою

Герой уважає приниженням свою причетність до “звичайного” людям. Риси звичайності він у собі нехтує. Так виникає конфлікт між свідомістю Раскольникова і його поводженням. У ньому живуть і діють два чоловіки одночасно: одне “я” контролюється свідомістю героя, а інше робить беззвітні щиросердечні рухи й учинки

Потрібно помітити, що Розкольників іде на злочин, втративши всякий контроль над собою, руху його механічні, мовлення стрімчасте, нескладна, руки тремтять, всі як у маренні: “Він почував, що губиться, що йому майже страшно, до того страшно що здається… він би втік від її…”. Виявившись у владі ідеї, одержимий нею, Розкольників втратив у ході злочину всяке орієнтування в хаосі “дріб’язків”. Під перевірку його теорії потрапила Лизавета, та беззахисна істота, заради щастя якого Розкольників допускав “кров по совісті” і вбивство якого не входило в його плани. Моя точка зору полягає в тім, що через убивство Лизаветы Раскольникова й початку мучити, ковтати й “зжирати” совість

Лизавета виявилася виключенням з теорії Раскольникова. Достоєвський описує необхідність відповідального й обережного звертання людини із суспільними теоріями, які здатні запалюватися в думках людей, поневолюючи їхню свідомість і волю, перетворюючи їх у бездумний виконавців. Я вважаю, що трагедія Раскольникова – це трагедія однієї душі.

Але що відбудеться, якщо перехід ідей відбудеться не в межах однієї самосвідомості, а в процес будуть залучені двоє, троє, Сто тисяч?

Я думаю, що ніяка ідея не коштує того, щоб за неї вбивати, нехай навіть і дуже важлива. Хотілося б знайти компроміс і вирішити проблеми, ідеї, питання без жертв



Сутність теорії Раскольникова.(по романі Достоєвського “Злочин і покарання”)