Світ природи й людини в кіноповісті “Зачарована Десна”
“Зачарована Десна” – твір про історичну долю української нації, її культуру, неповторну, своєрідну народну творчість, сімейні традиції, про працю, про красу та велич рідної природи. Кіноповість невелика за обсягом, написана у формі спогадів письменника про дитинство та юність. Із перших сторінок порушується проблема гармонійного існування людини з оточуючим світом, любові до всього живого.
Мати любила усе саджати, щоб “проізростало”, їй подобалось поратися коло землі, віддавати їй свої сили. Батько був із великими сірими
До того ж безмежно відданий батько. Яка туга, який жаль спалахнув у його грудях, коли померли його старші сини!
Дід був дуже схожий на Бога: така ж борода, така ж велич та краса мовби простої людини. Дід любив гарну бесіду й добре слово, любив урочисто читати в неділю Псалтир. Дід уособлює справжнє органічне єднання
Гриби й ягоди збирає він у лісі краще за всіх, розмовляє з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею та дубом – із усім живим, що росло й рухалося навколо.
Стара баба – то справжнє втілення всіх народних вірувань, вона хрестилася на небо з такою силою, що аж торохтіла вся від хрестів. Прокльони були її духовною їжею, але ми розуміємо, що то були не злі прокльони, а творчість її палкої, темної престарілої душі, як каже автор.
Усі люди того села були прості, мали веселу, жартівливу вдачу. О. Довженко змальовує односельчан із любов’ю, як кращих представників свого народу. Звертаючись у спогадах до свого дитинства, письменник порушує проблему, яку роль у житті людини відіграє рідний край, те оточення, у якому вона зросла.
Ці питання О. Довженко розкриває за допомогою образу малого Сашка. Психологи запевняють, що основні риси людського характеру формуються в ранньому дитинстві. Автор на прикладі образу Сашка показує формування Довженка – митця. Це незвичайна дитина, вона дуже вразлива, емоційна, з багатою фантазією, уявою.
У свідомості Сашка світ реальний і фантастичний співіснують разом. Його життя сповнене багатьох див, незвичних подій. Наприклад, він бачить лева на березі річки, чує розмову ворони, яка завідувала погодою. Формуванню такої незвичної вдачі хлопчика великою мірою сприяло оточення, в якому він виріс, адже дід сприймав природу як живу істоту.
Усе це й передалося Сашкові. Велике враження на дитину справляли народні пісні, перекази. Його мати добре знала фольклор, прекрасно співала.
У неї було розвинене почуття краси. Важливо й те, що хлопчик зростав серед людей праці, таких, що відчували себе органічною частиною природи. Змальовуючи образ Сашка, О. Довженко наголошує, що людина, яка цурається свого минулого, не має й майбутнього.
Забуваючи про своє походження, свої історичні корені, митець втрачає силу. Фраза “сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” сприймається як філософський підсумок того, про що розповідає митець у своїй кіноповісті. Митець, позбавлений народних джерел, нічого не вартий.
Один із останніх епізодів показує простоту, щирість, ніжність, коли для дитини батька звуть просто батьком, коли цим сказано все і не треба ніяких імен. Наприкінці твору О. Довженко звертається з любов’ю і смутком до своєї Зачарованої Десни, звертається, як до людини, як до живої істоти, говорить про те, як багато подарунків вона дала йому на все життя, бо, згадуючи її, письменник “завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)