Своєрідність творчості А. Камю, її зв’язок із екзистенціалізмом

Філософія екзистенціалізму має довгу європейську традицію – від античного філософа Платона до початку 20-го століття: М. Гайдеггер, К. Ясперс у Німеччичі, М. Берєдєкєв, Л. Шестов в Росії, М. Мерло-Понті, Г. Марсель у Франції і т. д. Але популярною ця філософія стає тоді, коли стає літературною течією, завдяки французьким письменникам-філософам Жану-Полю Сартру, Альберу Камю, Симоні де Бовуар, Андре Мальро. В основі вчення – ствердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковостей, зосередженість на особистості емпіричній,

поза всяких релігійних, метафізичних, соціальних і політичних систем. Звичайно, це протирічить і християнській доктрині, вірі в гармонію і справедливість створеного Богом світу, і матеріалістичному трактуванню історії як розумного процесу, що піддається управлінню.

Особистіть протистоїть суспільству, державі, які нав’язують їй свою волю, інтереси, мораль, прагнуть перетворити її на інструмент, засіб чи функцію. Гуманізм екзистенціалістів якраз у тому, що вони захищають особистісь, її волю, самоцінність в епоху дегуманізації, проте це вчення песимістичне: людина в нього “подвижник”, який має

пожертвувати собою, щоб виправдати своє звання.

Вже актом народження людина виявляється закинутою у світ не зі своєї волі чи бажання. В мить появи на світ вона отримує від природи і смертний вирок, час виконання якого їй невідомий. Людське буття – буття до смерті.

Вбивають хвороби, війни, палачі, бідність…

В час вирішальних випробувань людина залишається наодинці із собою, зі своєю долею. До цієї миті вона має стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли прозвучить її перший крок, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту.

Суспільство вимагає упокорення і віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунт за допомогою своїх офіційних інститутів – армії, поліції, суду, а також громадської думки. Такий внутрішній конфлікт творів письменників-екзистенціалістів.

Найважливіше поняття філософії екзистенціалізму – поняття свободи – розуміється, як свобода вибору. Вибір завжди зробити важко, але саме у виборі людина може зрозуміти себе, набути свою істинну екзистенцію (від лат. – існування). Але вибір на філософському рівні, а не побутовому.

В основі екзистенціальної доктрини – індивідуалізм. Звідси – відчуження – ще один ключовий термін. Філософські категорії екзистенціалізму в літературі набувають доступност переконливості. Тут виробляється свій тип героя – его-центрика, у якого відсутні всякі природні людські зв’язки, але разом із тим, він внутрішньо безкомпромісний, у вирішальну годину здатний на вибір.

Для реалізації героєм вибору письменники знаходять гострі сюжетні ситуації, яких, власне, достатньо в житті.

“Сторонній” – перший і найбільш читабельний твір Альбера Камю. Звичайно його називають романом, проте сам Камю шукав для своїх творів інші жанрові визначення – “міф”, “хроніка”, просто “оповідь” (гесії). Сартр в 1943 році у своєму аналізі “Стороннього” стверджував, що книга написана в традиціях вольтеровських філософських повістей алегоричного змісту (сопіек).

Сам Камю під час роботи над “Стороннім” на сторінках свого щоденника зізнавався, що письменництво для нього і є справжнім заняттям філософією, а художній вимисел – “завершення філософії, її ілюстрація і вінець”.

Одночасно із “Стороннім” Альбер Камю закінчує філософський трактат “Міф про Сізіфа”. Цей міф, на думку філософа-письменника – образ людського життя, боги навічно засудили Сізіфа піднімати на вершину гори камінь, що кожного разу скочується донизу. Чи не так і люди виконують на землі безнадійну роботу? І коли з величезними зусиллями їм вдається досягнути вершини, хвороба, війна, трагічний випадок зводить їхні зусилля до нуля.

Усвідомити марноту цієї роботи, виявити відсутність надії – значить стати “стороннім”.

Але у цієї філософської тези є антитеза. Усвідомлення своєї приреченості дає людині ясність. Боги один раз засудили Сізіфа, один раз проявили свою недобру волю. Але Сізіф стільки раз людина, скільки раз він вибирає свій тяжкий шлях – знову котить камінь нагору. В абсурдному світі, де панує темна жорстока сила, у людини залишається можливість усвідомити ситуацію і зробити свій вільний вибір. “Сторонній”-це життєва реалізація “Міфа про Сізіфа” (Андре Моруа).

Це історія “стороннього” Мерсо, засудженого до смерті за абсурдний злочин, Мерсо що став людиною внаслідок зробленого ним вибору.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Своєрідність творчості А. Камю, її зв’язок із екзистенціалізмом