Священні книги народів світу як пам’ятки світової культури (Тези до виступу з проблем твору)

Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів. Веди – одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень.

Саме слово “веда” означає “священне знання”. У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини.

Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи.

Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури. У грецькій мові слово “бібліа” означає “книги”. Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри.

Біблія – узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний

текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами. Історія створення тексту Біблії – це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї.

Саме слово “заповіт” виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як “заповіт”, ближче за значенням до слів “договір”, “угода” або “союз”. І в основі іудаїзму – положення про “угоду”” між Богом і людиною, “народом божим”: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і “рятує” людей. Поступово “угода” між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе “новий договір” із людьми. “Новий союз” мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.

Авеста – священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії – залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки – “авестійською”.

Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них – “Гати” – зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки. Коран – священна книга мусульман.

Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій. Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги – Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам. Коран – це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу.

Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія.

У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Священні книги народів світу як пам’ятки світової культури (Тези до виступу з проблем твору)