Свята вода. Виклад присвяченої Дню Перемоги 9 травня

Шумлять степові ковыли, переговорюються між собою, прислухаються до чого, начебто хтось нашіптує їм про старовину древню, таку древню, що, мабуть, і не повіриш, що таке могло бути. Сріблистою поволокою покрита та старовина, і боїшся відкрити туди двері, боїшся злякати, розгубити ті кристалики чудес, назва яким мудрість народу

За різьбленим дерев’яним столом Григорій з Антипом сидять давно. Так давно, що вже й випито хмільної браги досить, а розмова все в потрібне русло не ввійде. Григорій – шановний у станиці людина, крамниця в нього з

товарами різними. Тут усе можна знайти: від пряників друкованих до дьогтю.

Статечний він мужик, перш ніж слово скаже й з тої з іншої сторони його зважить. Говорить розмірено, ціну собі знає. І в купецьких колах його поважають – на Оренбурзькому ярмарку в нього одне з почесних місць. Тільки єдиний сум гризе його: дітей йому Бог не дав. Кому залишити все нажите, хто рід його продовжить? І по монастирях він дружин своїх возив, і обітниці давав, але всі впустую.

Був у нього на душі гріх, не кожному про тім повідаєш, що давно пройшло, быльем поростило. Уже білим снігом запорошила йому чуб старість, але колишню стать він

не розгубив, не розміняв на дріб’язку свої роки

Антип мовчав, исподлобья поглядаючи на співрозмовника. Навіщо покликав його цей багатій, що хотів вивудити, напуваючи хмільною брагою. Антип мужик сильний: одним ударом валив бика на борозні. І дітей у нього купа мала. І молодий він, але молодість мудрості не перешкода.

По всьому було видно, що далася йому ця споконвічна людська істина – у правді так праці селянська мудрість. До рад і слів Антипа прислухалися навіть станичні старі. Видимо, не випадково Григорія вибрав Антипа – часу в нього залишалося мало на земні справи.

Матрена третя дружина Григорія, на мінуту ввійшла в хату, поставила на стіл миску із солоними огірками й корчагу із хмільною брагою. Це була ставна гарна баба. Русяві коси спілим колоссям покладені на голові, багата кича прикривала їх.

Довгий сарафан з домотканого сукна не псував її стан. Але ставній її фігурі не вистачало материнства. Піднявши ока до ікони, воно тричі перехрестилася й, поклонившись присутнім, нечутно вийшла

Григорій налив у ківш хмільної браги, випив сам, запрошуючи гостюючи, витер тильною стороною долоні вуси й почав важку розмову:

– Антип Матвійович, вибачай, душу свою хочу тобі розкрити, гріх на ній…

-Що ти, Григорій Назарыч, що я тобі за виконувач духівниці. У таких справах не я потрібний…

-А ти, Антипушка, послухай, може, що й присоветуешь. Не справа це людини-те не вислухати

Сам знаєш, батьки мої небагаті були: коровенка так лошаденка – от весь скарб. Я и в подпасках був, і в батраках траплялося. І так я на долю свою безпросвітну образився. Гріх, звичайно, але часом життя мені не на радість була. Пам’ятаєш першу мою дружину, Полечку.

З багатої вона сім’ї, батько за неї таке придане обіцяв, що від наречених відбою не було. Але не кожного вони у свою світлицю пускали, де вже було мені! І мріяти не сміливий! А подобалася вона мені – пристрасть як! Тільки про неї й Думи були. І от пасу я в Грачиному череду купця Ерофеева.

Нудно так, що світло білий не миле. Задремывать я став – раптом бачу баба коштує переді мною – ні стара ні молода – на голові катетка запрана, зипунок штопаний, дивиться мені в очі й ласкаво так мовить:

-Багатого життя, милок, хочеш? Одержиш, коли від самого святого в житті відмовишся

А що є святе в житті бідняка я толком-те й не знав, і розумом розкинути не міг. Киваю я, виходить, головою. А вона мені начебто говорить:

-Ні, землю цілуй, нею клянися!

Я с дурку-те бух головою в землю – ока підняв – а її немає. Кожне дерево я тоді облазив, під кожний кустик заглянув – немає! Ну, думаю, привиділося мені. І молюся Богові, молюся…

Тільки з тої пори начебто хто мені врата щастя відкрив. За роботу – телку дали, а вона двійнею отелилася. Купець Ерофеев, бачачи мою старанність, прикажчиком зробив – і грошики заворушилися. Отут і Полечка моєї стала, дуща в душу ми з нею жили, але дітей Бог не дав.

Від цього й зійшла вона рано в могилку. Усе плакала, тужила; а останнім часом загорне поліно в ганчірку й качає так так жалібно співає – серце тугою заходиться. Другу дружину.

Настасью, я вже по всіх святих місцях возив.

Вирішили сиротку взяти, але недовго радувалися: померла вона незабаром, а за нею й Настасья.

Матрена, сам знаєш, дівка – маків колір, кров з молоком – ну вуж, думаю, вона мені дитинок-те народить. Ан, немає… Видно, баба-те та непроста була, не привиділася вона мені. Це життя моя убожіючи приходила – і зробив я такий обмін по дурості так по молодості, і душу моя тепер стогне й спокою не знає.

Тобі першому, Антипушка, я таємницю свою відкрив, але не для потіхи – для ради мудрого. Коли присоветуешь що, хату я тобі нову поставлю, хошь грошей дам – ти скажи, я все зроблю…

Антип довго мовчав, хмільна брага не була йому перешкодою в думах:

-Ти, Григорій Назарыч, не обессудь мене – який я в таких справах порадник! Сам говориш – по святих місцях їздив, таємну милостиню подавав. А мені нічого від тебе не потрібно. Знаю, усе, що не працею нажита, зыбко. Але одне тобі сказати хочу: є за околицею в нас добре місце – колодязь би там вирити.

Говорять, свята вода в тім колодязі, дасть Бог, буде. Усім миром тобі допоможемо й молитися за тебе будемо

-Вода. говориш, колодязь, що ж будь по-твоєму. А про розмову наш мовчок!

На наступний ранок піп окропил святою водою те місце, прочитав молитву. Багато народу зібралося – вода кринична так на доброму місці – свята справа! І поруч із мужиками, що Григорій Назарыч найняв, сам він. Від початку до кінця в перших рядах був.

Знудьгувалися, видимо, по важкій селянській роботі руки, мозолями кров’яними покрилися. Відразу, на галявинці, їв разом з мужиками нехитрий селянський обід – хліб так кисле молоко, а іноді й квас із сухарями.

Знатний колодязь вийшов, глибокий; вода в ньому як сльоза ангела: чиста – чиста, прозора – прозора. Перший ківш тої святої води Матрене піднесли, дружині Григорія. Випила вона всю до дна, перехрестилася й на чотири сторони поклонилася.

А колодязь із тої пори Ярмарковим називають. Торгівля тут жвава зародилася. Купці з товарами різними сюди в особливий день приїжджали.

Чого отут тільки не було: від хомутів, хусток квітчастих до бурштинового меду, квасу хмельного.

А Матрена провесною хлопчика народила, Назаром назвали…

Учитель: Воровщикова Г. А.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Свята вода. Виклад присвяченої Дню Перемоги 9 травня