Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу Книги пісень Г. Гейне – Страждання юності. Авторська іронія в Ліричному інтермеццо
Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу “Книги пісень” Г. Гейне – “Страждання юності”. Авторська іронія в “Ліричному інтермеццо”.
Світову славу Г. Гейне принесла збірка “Книга пісень” (1827), до якої ввійшли вірші 1816-1827 рр. Вона складається з чотирьох циклів: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Повернення на батьківщину” та “Північне море”, окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з “Подорожі на Гарц”. Але це не було механічним об’єднанням створених раніше
Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії. Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі.
Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому “троянди немов неживі”, “фіалки
І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.
Найчастіше почуття несе йому лише “жуть-тугу навісну”, що “палить душу й тіло”. Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає “стару, але вічно нову історію”. Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям.
Страждання переходять у світлий смуток:
Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання,
Що в серці живе моїм.
“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття. Дотик – і заспіває, заплаче душа поета. А людям залишаються вірші… Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його фундатором разом із Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко.
У кожного з цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це була збірка поезій “Книга пісень”. До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816-1827 років.
Переважна їх більшість написана в дусі народних пісень, про що і свідчить назва. “Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “З подорожі на Гару” і “Північне море”. Більша частина віршів присвячена коханню. Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію.
Але горда дівчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому і поета. Юнак страждає, віршує, серце його шалено б’ється, і на світ з’являється шедевр світової лірики, який потім ввійшов до “Ліричного інтермецо”: Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі.
(пер. Л. Первомайського) Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою.
Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, яку дуже любить і часто співає моя бабуся: Но нельзя рябине к дубу перебраться, Знать, судьба такая – век одной качаться… А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії – Терезу.
Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову – нещасне кохання, душевні страждання і – нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу “Знову на батьківщині”. Взагалі, нещасне кохання – не новина для поетів, але твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але й соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем. Поет страждає від невизнання себе як особистості.
Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед “золотої молоді”. Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейнівський герой не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського щастя на землі.
Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому “порядне товариство”:
Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, – Ох, коли б їм серця трохи!
Серця в груди, і в те серце – І любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.
Із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній стихії, там “зітхають вільно груди”.
Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони. “Книга пісень” Г. Гейне – визначне явище не лише в німецькій, а й у світовій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів.
Невеличкі за розміром поезії з “Книги пісень” надзвичайно глибокі за змістом, образні й мелодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати ліричному герою Гейне.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)