Сюжет і герої оповідань Толстого “Поликушка” і “Козаки”
Оповідання “Поликушка” малює події кріпосного часу. У ньому показана трагічна доля селянина, що загинув через каприз химерної, дурної барині, що хотіла здаватися “доброї”. Хитрий, виверткий прикажчик вирішив віддати бедного Поликея в солдати, рятуючи від рекрутчини сина багатого мужика Дутлова.
А в Поликея п’ятеро дітей – один іншого менше. Бариня “пошкодувала” його, не погодилася “заголити чоло” нещасному Поликушке, але дала йому таке доручення, що його погубило. Втративши гроші барині, Поликей вирішив, що йому
Оповідання про гірке життя й безглузду загибель Поликушки написаний з такою суворою правдою, що читача, як говорив Тургенєв, “до холоду в спинній кістці пробирає”.
“Ранок поміщика”, “Поликушка”, Історія Наталі Савишни в повісті “Дитинство”, сцена побиття Дмитром Нехлюдовим свого слуги – двірського хлопчика Васька, описана в повісті “Юність”, викликають у читача почуття обурення проти кріпака ладу, що перетворював селян в “хрещену власність” поміщиків
Прямим контрастом цим важким картинам служать барвисті,
Толстой у своїй повісті, безсумнівно, ідеалізував козацтво. Справа в тому, що для кріпаків життя в козацьких станицях, де не було поміщиків, представлялася вільним раєм. От цю мрію народу про вільне життя й виразив письменник, зобразивши настільки привабливої життя козачої станиці
Повість “Козаки” цікава також тим, що в ній уперше у Творчості Толстого показаний герой, не тільки що різко критикує й засуджує аристократичне суспільство, до якого він належить, але й делающий спробу порвати з ним і зв’язати свою долю із простим народом. Правда, ця спроба окончилась невдачею: Мар’яна відкидає речення Оленина вийти за нього заміж, називає його чужим і осоружним. Тема розриву героя із дворянського суспільства зі своїм середовищем з великою силою пролунає в інших творах Толстого, особливо в пізніх його добутках
Хто ж був той простий трудовий народ, на сторону якого з такою рішучістю перейшов Толстой? Це було багатомільйонне патріархальне російське селянство, що пережило століття кріпосництва й після “скасування” кріпосного права попавшее в нову кабалу. По царському маніфесті 1861 року “визвольна” реформа була проведена так, що земля залишилася в поміщиків і селяни повинні були викуповувати неї за немалие-‘деньги.
Щоб добути їх, селяни йшли на фабрики й заводи, прирікаючи себе на нове – капіталістичне – рабство, що Толстой влучно назвав “рабством нашого часу”.
По всій країні відбувалася в ту пору гостре ламання старих порядків, що приносила народу нові страждання. Товстої бачив це й випробовував почуття важкої образи й болю за трудових людей і насамперед за селян, життя яких він, живучи з дитинства в селі, знав дуже добре.
На початку 80-х років XIX століття Толстої переїхав із сім’єю з Ясної Галявини в Москву, щоб дати утворення своїм дітям, що підростали. Він взяв участь у переписі московського населення, що проводилася в цей час. Перед очами письменника, що добре знав сільську вбогість, розгорнулися картини жахаючої міської бідності
Толстой зрозумів, що існує прямий зв’язок між невтримним збагаченням панівних класів і ростом зубожіння народу. Різним краям царської Росії постійно загрожував голод, викликаний частими неврожаями, виснаженням селянських земельних наділів. Наприкінці XIX століття голод охопило майже половину центральних губерній країни.
Товстої взяв гарячу участь у боротьбі з народним нещастям. По його заклику розгорнувся збір пожертвувань, закупівля й доставка продовольства вдеревни.
У ту пору Толстої з декількома помічниками відкрив у селах Тульської й Рязанської губерній більше двохсот безкоштовних їдалень для селян, що голодували. Тоді ж він написав ряд статей про голод, у яких правдиво обрисував важке нещастя й суворо засудив панівні класи за їхню повну байдужість до народного горя. Реакційна печатка накинулася на письменника із грубою лайкою й жадала від царського уряду розправи з ним. “Московські відомості” писали, що статті Толстого про голод “є відкритої пропа гандой до повалення всього існуючого в усьому світі соціального й економічного ладу”.
Відкрито перейшовши на сторону пригнобленого народу, Толстой поставив своєю метою всіма доступними йому способами боротися з усім тим, що він називав “злом” життя. Він вирішив піддати нещадному викриттю “обман економічний, політичний, релігійний”, викривати буржуазний лад і “жахи самодержавства”.
Охарактеризувавши капіталістичний мир як мир, де “щороку де-небудь грабують і вбивають і всі живуть під постійним страхом загального взаємного грабежу й убивства”, Толстой дійшов висновку про те, що “існуючий лад життя підлягає руйнуванню”. Хто ж зруйнує сЪебе, що зжив, але ще сильний старий мир, у якому так нещадно пригноблені й замучені мільйони простих людей?
Л. Толстой так відповів на це питання: “Сила в робочому народі. Якщо він несе своє гноблення, то тільки тому, що він загіпнотизований. От у це-те вся справа – знищити цей гіпноз”. І досягненню цієї мети Толстой присвятив свою діяльність письменника, публіциста, проповідника
(1 votes, average: 5.00 out of 5)