Сюжети й герої античних міфів

Герої “Илиади” і “Одиссеи” у поемах Гомера. Наприкінці XVIII – початку XIX століття в різних країнах Західної Європи видаються перші зводи народних казок і легенд, пісень, балад і літературних казок. Зароджуються нові галузі науки – фольклористика й етнографія. У період більших історичних потрясінь, викликаних Великою французькою революцією й наполеонівськими війнами, коли мінялися долі цілих народів і країн, звертання до народної Творчості мало глибокий суспільний зміст

У добутках фольклору романтики цінували наївність

і безпосередність, бачачи в них незамутнене дзеркало народної душі. Але оскільки романтизм сам по собі не був однорідним плином, одні штучно випинали риси патріархальної свідомості, інші (романтики революційні) відшукували насамперед приклади патріотичної доблесті й волелюбності. З розвитком передової думки було зв’язано й захоплення античністю. “В 1827 році я був п’ятнадцяти років,- згадував А. И. Герцен у своєму щоденнику,- ідеї древнього республіканізму бродили в голові, я вірив незаперечно, що “зійде зоря чарівного щастя”1.

Декабристи, а слідом за ними й революційними демократами, бачили в древній

історії й поезії “эстетическую школу моральності”.

У цей період підлітки із захватом читали Плутарха (див. с. 20), “Илиаду”- і “Одиссею”, викладу грецької міфології й т. п. Коштовний внесок у російську культуру внесли Н. И. Гнєдич і В. А. Жуковський поетичними перекладами гомеровского епосу. Першому належить переклад “Илиади” (1829), другому – “Одиссеи” (1848- 1849).

Достоїнство перекладу Гнєдича – у точній передачі оригіналу, силі і яркою образності мови. Разом з тим його переклад буяє архаїзмами й витриманий у піднесено-риторичному стилі, не властивому оригіналу. Жуковський, на відміну від Гнєдича, не піклувався про точне відтворення перекладного тексту. “Перекладач у прозі є раб; перекладач у віршах – суперник”,- говорив Жуковський.

Його перекладання “Одиссеи” зроблено не з давньогрецького оригіналу, а по німецькому дослівнику, але відрізняється такою ж співучістю й мелодійністю, як і всі стихотворчество цього чарівника слова, якого Пушкін назвав “генієм перекладу”.

Але в міру відновлення мови колишні переклади застарівали. Наприкінці XIX століття “Илиаду” відтворив по оригіналі Н. М. Мінський, у радянський час – В. В. Вересаєв, що домігся філологічної точності також і в перекладі “Одиссеи”. На жаль, Вересаєв недостатньо поетичний і не смог перевершити попередників. У сучасних виданнях для шкільних бібліотек Гомера друкують зі скороченнями: “Илиаду” – звичайно в перекладі Мінського, “Одиссею” – як і раніше по тексту Жуковського

Гомеровский епос зложився в IX-VIII століттях до н. е., у період розпаду общинно-родового ладу й переходу до античного класового суспільства. Самі ж міфи, покладені в основу епосу, виникли набагато раніше. Міфологію породжувало первісне мислення як “несвідоме-художнє” (Маркс) творчість. На архаїчних стадіях розвитку міфи приймалися за правду – пояснювали в наївно-фантастичній формі походження й причини реальних явищ. У міфах одночасно виражалися й релігійні, і моральні, і “наукові” подання.

Міфологія була універсальною ідеологією первісно-родового суспільства. Але в Греції епохи Гомера вона вже перетворилася в “історію”: не втративши остаточно зв’язок з релігією, служила невичерпним джерелом натхнення спочатку розповідачам казок, а потім поетам. У первісному виді міфи не збереглися. Ми знайомимо з ними по літературних джерелах

Сюжети античних міфів широко використали багато письменників, художники, скульптори, музиканти різних епох і країн. Образні вислови, запозичені із грецької міфології, дотепер живуть у нашій мові. Міфи Древньої Греції зберігають неминущу художню цінність. У них відбите “дитинство людського суспільства”, що, по зауваженню К. Маркса, в Елладі розвилося всього прекрасніше й володіє для нас вічною принадністю, як ніколи не повторюваний щабель2.

Поетичні сказання про богів і героїв відбивають трудовий досвід і сподівання народних мас, подання древніх про сили природи й реальні історичні події трехтисячелетней давнини (Троянська Війна, похід Сімох проти Фив і ін.).

Важко переоцінити эстетическое й пізнавальне значення гарних дитячих книг, що дають художній виклад давньогрецьких міфів і героїчного епосу

Із численних перекладних видань у свій час була особливо популярна “Книга чудес” (1852) американського письменника-романтика Натаниеля Готорна (1804-1864). Вільний переказ міфів, доповнений творчою фантазією автора, перетворює їх у літературні казки. “Міфологія,- писав Н. А. Добролюбов,- служила для Готорна Тільки тлом, на якому він зовсім вільно зображував картини й події, що представлялися його уяві. Він сам говорить у передмові, що поетичні перекази стародавніх греків належать своєю поетичною стороною всім століттям і народам і що тому всякий народ завжди має право засвоювати їх собі не в мертвій їхній нерухомості, а в живій обробці, згідної з умовами часу.

Дивлячись на справу з такого погляду, Готорн зумів написати трохи дійсно живих і цікавих оповідань…” Куди суворіше в оцінці “Книги чудес” Н. Г. Чернишевський. Віддавши належне таланту автора, він разом з тим рішуче заперечував проти перекручування грецьких міфів

Систематичний переказ міфологічних сюжетів становить зміст перекладних книг, що неодноразово видавалися: “Міфи класичної стародавності” Штолля, “Олімп” Петискуса, “Міфологія” Шваба, “Міфологія” Зеемана. Згадані книги давно вже витиснуті відомою працею російського історика Н. А. Куна (1877-1940) “Що розповідали стародавні греки про своїх богів і героїв”. Поліпшуючи текст від видання до видання, автор у художньому викладі міфів намагався триматися ближче до джерел – добуткам грецької й римської літератури, донесшим до нас сюжети в декількох взаємодоповнюючих варіантах.

Кун зумів передати дух античної поезії, але самі міфи здаються іноді штучно ускладненими. В останні роки книга Куна виходить за назвою: “Легенди й міфи Древньої Греції”

Варто згадати й роботу угорського дослідника Имре Тренчени-Вальдапфеля “Міфологія” (М., 1959), що, як сказано в передмові В. И. Авдиева, “прагне розкрити історичну основу міфів, відокремлюючи елементи народного мифотворчества від – пізнішої художньої обробки древніх міфологічних сюжетів і мотивів”. До того ж угорський учений знаходить сюжетні відповідності, близькі мотиви й образи в міфах інших народів. Виділяється оригінальним рішенням задуму “Міфологія” Яна Парандовского (р.

1895), видного польського прозаїка, переведена письменником Н. Дубовим. Не обмежуючись художнім переказом міфів і легенд, Парандовский, за словами перекладача, “наскільки це можливо для людини XX століття, відтворить духовний мир народу, що творить міфологію, простежує розвиток його релігійних вірувань, відмирання одних і поява нових, випадними, але точними штрихами накидає загальну картину життя, побуту стародавніх греків і римлян, як би переносить читача в атмосферу того часу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сюжети й герої античних міфів