Тарас Шевченко – До Основ’яненка (СКОРОЧЕНО)


Тарас Шевченко – До Основ’яненка (СКОРОЧЕНО)

Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому – батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже “все гине, – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже.

Що діялось в світі. Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… ” Вірш починається романтичною картиною природи із згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються.



Тарас Шевченко – До Основ’яненка (СКОРОЧЕНО)