Теліга Олена – Біографія
Олена Іванівна Теліга (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, 8 (21) липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – 22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.
Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати – дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів – знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.
3 1918 року родина мешкає в Києві.
Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.
Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом
Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.
З вибухом другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі – ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре – і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.
У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі: “Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю – цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,- Італія і Німеччина. “Сила через радість” – так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне “радісна сила”, яка джерелом б’є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.”
Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: “трагічний” Київ чекав її – і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.
У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.
Повернення до Києва
У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією “Українського слова”Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва “Літаври”.
В останньому листі з міста Києва вона напише: “… Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна”.
Зі слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві “в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір’я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах – суцільні картини, портрети й ікони. дуже багато словників – українських, російських, чеських… “
У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.
Арешт і загибель
Після арешту редакції “Українського слова” О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася.
У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: “Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу… “
Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис – “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
Поетична творчість
Поворот “Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом… ” Літо “Я руці, що била, – не пробачу… ” Вірність Без назви 1933-1939 “Гострі очі розкриті в морок… ” “Махнуть рукою! Розіллять вино!..” Напередодні “Усе – лише не це! Не ці спокійні дні… ” Безсмертне Неповторне свято Чоловікові Вечірня пісня Мужчинам “Моя душа й по темнім трунку… ” Життя Лист Сучасникам Засудженим Танго Весняне Відповідь Подорожній Радість I. Чужа весна II.
Сонний день III. Пломінний день “Не треба слів. Хай буде тільки діло… ” “Ніч була розбурхана та тьмяна… ” Окремі видання: Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. – К.: Смолоскип, 2006. – 344 с. Теліга О. О краю мій… : Твори, документи, біографічний нарис. – К.: Видавництво імені О. Теліги, 1999. – 496 с. Теліга О. Листи.
Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець.- К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. – 400 с.
Вшанування Пам’яті
У Києві на території сквера біля навчального корпусу № 12 Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника Олені Телізі.
У Києві за адресою вулиця Олени Теліги, 5 є школа імені Теліги – спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови № 97 ім. О. Теліги. В ній, на четвертому поверсі, відкрито музей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)