Тема національної пам’яті у романі “Собор” Олеся Гончара
“Собор” (1968) вирізняється в доробку письменника пекучістю поставлених проблем ї своєрідним їх мистецьким втіленням. У центрі твору Олесь Гончар поставив долю конкретної, тобто української, нації та долю духовного начала у житті суспільства.
Як колись Шевченко прагнув пробудити сумління земляків спалахами поетичної мислі, так Олесь Гончар постукав у серця своїх сучасників, нагадуючи їм про родовід, про прадавню історію, про духовний зв’язок між поколіннями, про існування української нації. На перших сторінках роману письменник
Перші металурги? І чого вставати їм – тісно лежати в землі? Чи підводило їх бажання подивитись на реальну свою прийдешність? Характерники нібито між ними були, ворожбити, дивовижні люди. Візьме дрібку рідної землі під шапку – і в похід, і земля ця дає йому такі чари, що коли зійдеться з ворогом віч-на-віч, то ворог його не бачить.
Чує бусурманин, як козак
Занедбано цвинтар, занедбано пам’ять про козацтво, про славну Запорозьку Січ, про національні святині. Можливо, на думку письменника, цей занедбаний цвинтар і символізує ту реальну прийдешність, на яку вже не хотіли дивитися покійні пращури. Дух України, шо завжди витав над південним степом. озиваючись дзвонами Києва ї Львова, ніби був приспаний, кимось полонений, співуча мова змінилась базарним суржиком, і мало хто вірив у чарівну силу дрібки рідної землі.
До них, зневірених і все ж таємно чогось очікуючих, звернувся зі своїм твором Олесь Гончар.
“Найпередовіше у світі суспільство” від самого народження захворіло важкою духовною хворобою: лицемірством, фарисейством, суцільним фальшуванням, безкультур’ям. “…Обхамила та особа всіх підряд і головне – ні за що. І це на службі. А в трамваях, у магазинах, на пошті… Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших?
Бажання образити, принизити людину, свого ближнього – це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?” – міркує металург Іван Баглай, повернувшись з Індії.
Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужілості та інертності загалу до всього того зла, яке коїться у суспільстві. До протесту здатні тільки такі, як студент Микола Баглай або Ізот Лобода. Десятиліття національного нігілізму виховали такого партійного діяча і функціонера, як Володька Лобода. Він запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком народу, його історичною і культурною спадщиною.
Це він запропонував взяти собор у риштовання. Його думки і дії наче й “у руслі епохи”, проте спрямовані проти національних цінностей, історичної пам’яті: “Скільки б’ємось, скажімо, над тими сучасними обрядами, скількох замучили, а вони, як змовились, пропонують тексти – за голову візьмешся: один фальшивий, а другий ще фальшивіший. Тоді ще й дивуємось, чому деякі відсталі трудівниці і навіть жінки керівних товаришів, паски святять або беруть кумів та потайки дітей хрестити несуть…”.
Важливими для ідейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цікавить національна святиня (собор), їхні душі оглухли і здичавіли, були порожні ї майже не торкнуті знаннями, любов’ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не хоче вірити словам скептично настроєного технократа Геннадія про те, що “святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм”. Микола, будучи свідком убогої антихудожності, яка шалено наступає на все людяне, прекрасне у житті, на все українське, уперто шукає спадщину віків – щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу.
Цілком виправдано у текст роману вмонтована – як спогад Ягора Катратого – новела “Чорне вогнище”, присвячена образові історика Дмитра Яворницького, великого патріота-народознавця, письменника, літописця запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцінних пам’яток нашого народу.
Олесь Гончар у романі “Собор” зосередив увагу на філософських, історич-них, морально-етичних, екологічних проблемах. У творі розвінчано психологію духовного браконьєрства, викрито зловісні наміри безбатченків – руйначів національних святинь. Усім змістом роман звернений до сучасників.
Який слід в історії свого народу залишили, що збудували для прийдешніх поколінь: “Ким ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом’януть?” “Собор” позначений публіцистичним і полемічним пафосом, закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну і культурну спадщину українців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)