Тема народу та величі його духу в романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда”
РЕФЕРАТ
На тему:
Тема народу та величі його духу
В романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда”
М. Стельмах (1912 – 1983), український письменник, Герой Праці (1972). Автор багатьох романів, оповідань, віршів, п’єс та книг для дітей. Найвідоміші з них: “Хліб і сіль” – роман-трилогія (1959), “Кров людська – не водиця” (1957), “Велика рідня” (1949-50); романи “Думка про тебе” (1969), “Чотири броди” (1979). Однак саме роман “Правда і кривда” є чи не найвизначнішим твором письменника.
Настільки образно, влучно
Більше ніж півстоліття вже минуло після Великої Вітчизняної війни… І ніколи не загояться рани в серцях і душах учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і вірити. Ми схиляємося перед мужністю людей, які пройшли через те страшне пекло.
Закінчивши 1961 року трилогію “Хліб і сіль”, “Кров людська – не водиця”, “Велика рідня”, Михайло Стельмах продовжує розробляти тему народу і величі його духу, тему безсмертя народної правди, що перемагає і в війні, і в післявоєнному важкому житті.
У романі “Правда
Саме український народ відчув на собі тяготи війни, важкість відбудови зруйнованих сіл, міст, повернення до мирного життя.
Автор показує також богатирську Стійкість і витримку воїнів на тлі пекельних випробувань: “Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами”. Багато хто з воїнів не сподівався вижити, але всі вони чесно виконували свої обов’язки кожен на своєму місці.
Згадаймо один епізод, у якому виразно відчувається символічність прізвища головного героя роману – Марка Безсмертного. У церкву, де розмістили поранених, не ввійшов, а влетів молодий полковник. “Він запитав:
– Тут Марко Безсмертний?
– Тут всі безсмертні! – суворо відповів немолодий воїн, в кого груди і всі ордени були залиті кров’ю.
– Вірно, вояче, – відструнився полковник. – Тут всі безсмертні!”
– Справді, народ, який переміг у такій війні, -: безсмертний.
Коли ми ближче знайомимося в романі Михайла Стельмаха з Марком Безсмертним, впевнюємося, що народ, серед якого народжуються такі мужні і самовіданні люди, матиме завжди незламаний дух. “Хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, я буду до останнього служити людям”, – таке життєве кредо Марка – воїна, трудівника, людини-творця.
Марко мріяв, щоб життя було мирним і він міг орати, сіяти, милуватися землею, любити. Викликає симпатію його людяність, доброта, прагнення всіх зробити щасливими. Він радить молодій вчительці, що прибула до села, не тільки вчити дітей читати й писати, а й наповнювати дитячі серця любов’ю, людяністю.
Сам Марко, за словами діда Євмена, справжній чоловік, “що в голові і в душі має понятіє і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого… “.
Особиста трагедія – дружину Оленку німці розстріляли, дочку відвезли до Німеччини – не очерствила душу його, а зробила особливо чутливою до людського горя. Він бере до себе хлопчика Федька, який залишився сиротою, потребував особливої уваги, і це робить образ Марка особливо привабливим.
Символічною є остання сцена роману, коли Марко звертається до свого бронзового погруддя, що стоїть у квітучому саду в сяйві двох Зірок Героя, і застерігає: “Ну, коли вже тобі випало стояти і днями, і ночами, то стій, дивись, щоб із темряви не виповзла кривда чи якась погань, а нам треба діло робити – орати, сіяти… ” Так, справді, вічні турботи селянина про хліб на селі завжди будуть перемагати і смерть, і зло.
Михайло Стельмах, будучи правдолюбом і життєлюбом, у романі переконливо довів перемогу добра над злом.
Повертається з чужини донька Марка, Безсмертний знаходить своє кохання, люди в колгоспі стали жити краще – усе це виражає оптимізм і надію. Та й кожен з образів допомагає нам зрозуміти мудрість життя, любов до нього. Отже, безсмертя народу – в його правоті, правдивості.
Важливу роль відіграло те, що життєвим прототипом головного героя роману був друг Михайла Стельмаха. Саме цим автор наближує роман до дійсності. Масштабність і символічність образу Безсмертного передає дух нескореного народу. Незважаючи на всі трагічні випробування, які випали на його долю, Марко зберіг у своєму серці поетичне відчуття навколишнього світу. Психологічна майстерність Михайла Стельмаха виявляється не лише в умінні розкривати душевний світ героя через його сприймання природи і ставлення до неї, але й передати настрій цілого покоління, яке пройшло страхіття війни.
Автор тонко змальовує почуття людей, які повертаються до своїх домівок. Незважаючи на всі випробування долі вони прагнуть кращого життя для себе і свого народу.
Чітко, ніби той скульптор, творить Михайло Стельмах образи своїх героїв – великі цілісні натури. Вони не тільки “в міру дипломати”, але й “без міри філософи”. Таким є Григорій Задніпровський. Спочатку Стельмах-портретист вказує на могутню фізичну силу і красу Задніпровського.
Це молода людина в розквіті сил, могутня і вольова натура, із стійким характером. Пізніше автор змальовує життєвий шлях Задніпровського, на долю якого випали незвичайні випробування – і драматично-складні, і велично-героїчні. Людина розумна і пристрасна, Задніпрянський зазнав найскладніших і найзаплутаніших житейських перипетій. І з кожної виходив громадянином і патріотом.
Три роки провів Григорій у турецькій неволі. Але ні погрози, ні шантаж, ні витончені тортури не зламали волі, стійкості полонених. Григорієві хотілося тільки одного: “щоб на Батьківщині знали, що ми витримали іспит на звання людини”.
Характер Григорія і в подальшому виявляється у драматичних обставинах: німецьке оточення, партизанський загін.
У нерозривній єдності з рідною землею, в кровному зв’язку з рідним народом, життям – сила Задніпровського, діапазон звучання цього образу. В ньому втілюється краса, мужність, благородність нашого народу.
“Прихильник правди, Ви ненавидите правду як безстрашний воїн, – писав Максим Рильський у листі до автора. – Це не завжди приносить лаври, це іноді й ранить гострим тернім. Але терня всихає, лаври залишаються”.
Михайло Стельмах є проникливим художником, який не тільки тонко відчуває людську натуру, а й примушує читача замислюватись над життям, вбирати душею й розумом красу, чистоту, поезію.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)