Тема науки й освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження
Тема науки й освіти у творчості
Письменників-гуманістів епохи Відродження
У XV-XVI століттях після тривалого періоду культурного занепаду, що характеризує епоху пізнього середньовіччя, в Україні посилюється інтерес до рідної культури, історії, мови, пробуджується національна свідомість, з’являється розуміння необхідності широкого розвитку науки й освіти. Цей процес проходив під безпосереднім впливом ідей західноєвропейського гуманізму, що поширювалися в Україні завдяки молоді, яка здобувала освіту за кордоном.
Представники
Як нова верства світської інтелігенції, що здобула широке громадське визнання, українські гуманісти, так само як і італійські, були носіями високої освіченості. Вони виявили себе на терені різних наук – астрології, медицини, філософії, історії, здобули високі наукові титули і звання. Тож не випадково, що у своїх творах вони постійно зверталися до проблем, пов’язаних з розвитком
Одним із перших у колі зачинателів гуманістичної культури в Україні, хто звернув увагу на потребу поширення науки й освіти, слід назвати вихованця Краківського і Болонського університетів, ученого-енциклопедиста Юрія Дрогобича. У своїй латиномовній праці у віршах “Прогностична оцінка поточного 1483 року” він висловлює прогресивні погляди на призначення літератури. Випускаючи у світ свої книги, поет дбає не про честолюбство та зиск, а про “користь від них роду людському в житті” . У цьому він вбачає покликання своєї скромної праці.
Про значення книг, зокрема поетичних, в освіті і вихованні народу, пише також земляк і послідовник Юрія Дрогобича, відомий поет-гуманіст Павло Русин з Кросна. У вірші “Похвала поезії” він прославляє поетичне слово як “світлий дар богів”, їх “гомінке і солодке” дитя, що доносить подвиги попередніх поколінь, на прикладах їх життя виховує сучасників, вчить шанувати богів. Виховна сила слова, пісні, твердить поет, полягає в її правдивості. Своїми творами справжній митець не лише викликає у читачів естетичну насолоду, а й навчає їх, збагачує знаннями:
Хто б то чув про міць владарів могутніх,
Хто б сьогодні знав про вождів діяння,
Хто б згадав про них, коли б віщий лірник
Їх не уславив? .
Підносячи значення поезії у житті, прославляючи співців-поетів, Павло Русин звертається до своїх сучасників із закликом:
Ти ж гортай книжки, перечитуй пильно…
… Чистим серцем пий ті зразки високі, –
І побачиш, вір, те, що було вчора
Скрите від тебе.
Таким чином, поет вважає книги надійним джерелом пізнання і тим самими підкреслює їх значення для освіти народу.
Нові гуманістичні погляди на роль і місце науки та освіти в житті людини й суспільства в цілому висловив талановитий прозаїк-публіцист, перший український письменник-полеміст Станіслав Оріховський. У низці творів він виступає як мудрий і досвідчений наставник, який своїми порадами прагне змінити на краще суспільно-політичне і соціальне становище у феодальній Польщі. Так, у великому трактаті-зверненні “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу” письменник, апелюючи до розуму і порядності молодого польського короля, закликає його здобути прихильність у підданих справедливістю, доброзичливістю, піклуванням про державні інтереси, захистом народу.
Вже у вступній частині твору Оріховський наголошує на тому, що король повинен бути передусім мудрим правителем, а для цього необхідно “по змозі вчитися”. Цю думку письменник обгрунтовує в наступних частинах свого звернення. Він вважає, що людина, особливо та, яка стоїть при владі, тобто король, повинна прагнути до науки, розвивати свої природні здібності, бо “якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали” . Письменник переконаний, що “ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися” .
У приклад молодому королеві автор ставить його батька, який “не раніше перестав учитися, як навчився стримувати свої бажання, – немов коня вуздечкою. Від учителя батько навчився шанувати Бога, любити рідних, керувати державою, гуртувати громадян – під час війни і в мирний час захищати кордони. Завдяки наукам, праці, а то й остраху, міцно вкорінилася на батьківському й дідівському троні чеснота найвищого мужа” .
Станіслав Оріховський наводить також приклади зі світової історії, з повагою згадуючи тих правителів, які навчалися спочатку мудрості, а потім військового мистецтва. Таким шляхом пройшов, наприклад, Олександр Македонський, що був учнем Арістотеля. “Хто ж від цього шляху відступив, – пише автор, – став згубним королем у своїй державі” .
Станіслав Оріховський багато розмірковує про мудрість і справедливість як найголовніші чесноти, що повинні бути притаманні правителю. На його думку, існує єдиний шлях до вершини мудрості, якої може досягти король: “… щоб ти сам вище всіх був і мудро правив; потім, щоб з мудрими жив; і, нарешті, щоб робив своїх підданих мудрими” . Кожне із цих положень письменник переконливо обгрунтовує, особливо наголошуючи на необхідності заснування шкіл і гімназій, бо вони є “оселею правдивої мудрості у державі” . “Де їх не нема – засновуй, де занепали – відновлюй. – Звертається він до короля. – Хай навчається там зростаюча молодь твоєї держави гуманності й мудрості. … Хай звідси, немов з якогось чистого й прозорого джерела, тече королівська наука, яка зробить громадян твоїх мудрими й державі потрібними” .
Подібні думки звучать і в інших творах Станіслава Оріховського, що теж написані у формі промов, послань, звернень. Так, у “Промові на похоронах польського короля Сигізмунда Ягелона”, характеризуючи покійного як “найкращого короля”, “якого в Польщі… ще не бувало”, письменник особливо наголошує на розвиткові науки та освіти в часи його правління. Автор підкреслює, що шанобливе ставлення до науки, піклування про освіту народу з давніх-давен було притаманне правителям цього прославленого роду.
Ще дід короля Сигізмунда Владислав Ягелон “був певним, що жодна держава не може існувати без наук, і нічого святого, чи справедливого або почесного там бути не може, де ім’я філософії не в повазі” . Станіслав Оріховський нагадує читачам про заслуги Владислава Ягелона у сфері науки та освіти: саме він заснував у Кракові гімназію, “яка до цього дня тішиться славою чесноти, розуму, а також науки. Бо звідти, немов з Троянського коня, вийшли численні лицарі, знамениті мудрістю і наукою” . Особлива заслуга цього “найкращого і божественного” короля, пише письменник далі, полягає також у тому, що він “дику й непогамовану Сарматію (йдеться про польські та українські землі. – Л. С.) тим світлом наук також просвітив” . Завдяки науці раніше дикий і неосвічений польський народ “полагіднішав і став більш освіченим” . Своєю науково-освітньою діяльністю король Ягелон переконав сучасників, що “нема нічого кращого за освіту й науку і, навпаки, нічого ганебнішого за людину, дику й неосвічену” .
Благородні починання свого прославленого батька в галузі науки, освіти та виховання продовжив його син Казимир, батько Сигізмунда. Як мудрий король і наставник, він був переконаний, що життя його дітей у майбутньому залежить від науки і належного виховання у дитинстві. Тому своїм синам він призначив мудрого і досвідченого вчителя та наставника, яким був їх земляк, поляк Ян Длугош.
На цьому факті письменник особливо акцентує увагу читачів, переконуючи у перевагах національно-патріотичного навчання і виховання. “Адже правду кажуть,- розмірковує він,- що насіння, коли у чужу землю потрапляє, втрачає свою силу й часто до іншого виду переходить… Тому Казимир, пам’ятаючи, що народив королів не для італійців, не для греків і не для індійців, а для поляків, пильно дбав, щоб найперший їх хист ніхто, крім поляка, не розвивав” .
Автор підкреслює, що завдяки наукам, про які найбільше дбали в домі короля Казимира, він здобув повагу всіх сусідніх народів і держав. Король Казимир був щасливий своїми нащадками, а Польща благословенна їх талантами і чеснотами. З цього приводу Станіслав Оріховський справедливо зауважує, що “чесноти прищеплювалися королівською владою через поширення наук, а вже ці останні несли і славу, і честь” . Так письменник-гуманіст підводить читача до думки про домінуючу роль науки й освіти не лише у формуванні національної еліти, а й загалом у вихованні молоді.
Серед найголовніших чеснот, притаманних королеві Сигізмунду Ягелону, Станіслав Оріховський на перше місце ставить мудрість. Вона проявилася в тому, що король “до останнього подиху нічого так не прагнув, як щоб держава міцніла в мирі талантами, дужчала науками, славилась освітою і благочестям” . За це письменник-гуманіст прославляє свого мудрого правителя. Звертаючись до сучасників, він пише: “Науки, яких ви спізнали завдяки йому, волають про його безсмертя” .
Про місце науки й освіти у своєму особистому житті Станіслав Оріховський пише в автобіографічному “Листі до Яна Франціска Коммендоні про себе самого”, датованому 1564 роком. Описуючи власне життя, письменник-публіцист показує, який вплив на формування його особистості мало навчання за кордоном (в університетах Німеччини, Італії) та спілкування з передовими вченими-гуманістами Заходу (Мартіном Лютером і Філіппом Меланхтоном).
Таким чином, Станіслав Оріховський одним із перших в українській літературі епохи Відродження порушив цілу низку актуальних питань про необхідність широкого впровадження науки й освіти в суспільне життя, використання з цією метою багатого історичного досвіду; про переваги навчання і виховання на національному грунті та домінуючу роль науки й освіти у вихованні молоді тощо.
Зацікавлення українських письменників епохи Відродження питаннями науки та освіти особливо зростає у кінці XVI-XVII століттях. Це було пов’язано із посиленням діяльності братств з їх освітніми установами і друкарнями та заснуванням в Україні першого учбового закладу вищого гуманітарного типу – Острозького греко-слов’яно-латинського колегіуму.
Українські письменники з великою пристрастю прославляють школи, друкарні, діяльність князів-меценатів. Так, придворний поет-трубадур князя К. К. Острозького, вихованець Краківського університету Симон Пекалід у поемі “Про Острозьку війну під П’яткою проти низових” (1600) у дусі тогочасних віршів-панегіриків оспівує “тримовну” школу, викладання в ній “вільних наук”, фундаментальну бібліотеку й острозьку друкарню. Острозька гімназія для нього – “прекрасне творіння, Острозького імені гідне”, “достойне князів, що гордиться велика Русь ними” . Поет прославляє також бібліотеку і друкарню, в якій побачила світ знаменита “Острозька Біблія” – “достойний плід спільної праці” багатьох діячів Острозького гуртка вчених. Красномовно описуючи систему освіти у гімназії, викладання в ній “вільних наук”, Симон Пекалід послуговується образами античної міфології.
Мовляв, сам Аполлон-Феб (покровитель мистецтва й муз, бог лікування, пророцтва й поезії) увінчав зеленим лавром учителів і спудеїв школи, розкрив їм суть небесних зірок, навчає лікувати хворих, розгадувати майбутнє, дає в руки кіфару-ліру для звеличення славетної вітчизни і князів-меценатів Острозьких.
Про граматику – складову так званих семи “вільних наук”, викладання яких було обов’язковим у тогочасних вищих навчальних закладах, декілька віршів-епіграм написав відомий культурно-освітній і церковний діяч, мовознавець і поет Лаврентій Зизаній. У них він підкреслює велике значення граматики як науки, що навчає усіх бути досконалими в письмі. Вона є тим ключем, що відкриває двері до пізнання, тими сходинками, якими кожен бажаючий досягне успіху в усіх науках (вірш “Епіграма на граматику” ). Поет вважає граматику доброю наставницею в оволодінні слов’янською мовою.
Вона навчає не тільки писати й читати, а й допомагає досягти досконалості і впевненості у собі. Тому автор закликає спудеїв навчатися граматики і поповнювати свої знання (вірш “Типограф младенцєм” ).
Важливим осередком розвитку науки та освіти в Україні кінця XVI-XVII століть були друкарні, що виникали при братствах. Навколо них гуртувалися вчені і видавці, тут виходила в світ богословська і світська література. Тогочасні поети у своїх хвалебних віршах прославили як самі друкарні, так і їх засновників та меценатів. Так, діяльності одного із фундаторів найвідомішої на той час друкарні Києво-Печерської лаври присвячений віршовий панегірик вчителя Київської братської школи Олександра Митури “Вінок чеснот превелебного у Бозі милостивого пана отця Єлисея Плетенецького… ” (1618).
Серед усіх заслуг свого прославленого сучасника автор особливо підкреслює відродження ним занедбаної, “припалої пилом” друкарні Балабанів. Поет прославляє отця Плетенецького, який відродив справу свого попередника, оволодів друкарським ремеслом, прислужився святій церкві виданням книг, завдяки яким вона “примножує віру” та “квітне серед миру” .
Як свідчить віршова спадщина поетів XVII століття, про культурно-освітнє становище в тогочасній Україні дбали не лише державні та релігійні діячі, а й світські особи. Плідній діяльності одного з них присвячений панегірик ректора Київської братської школи Касіяна Саковича “Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана війська його королівської милості Запорозького” (1622). У дев’ятнадцяти віршових декламаціях, виголошених “спудеями” Київської братської школи на похоронах гетьмана, постає образ мужньої, благородної, мудрої та високоосвіченої людини, захисника вітчизни, який щиро піклувався про стан науки та освіти в Україні.
Описуючи сторінки біографії прославленого гетьмана, Касіян Сакович багато уваги приділяє його навчанню в Острозі, звідки почалася його дорoга до “наук поштивих”. Автор не обминає нагоди прославити благочестивих князів Острозьких, які дбали про матеріальний стан Острозької школи, робили все необхідне, щоб у ній процвітали науки, щоб здібна молодь здобувала тут знання і приносила користь рідній землі. Поет наголошує на тому, що, ставши гетьманом війська запорозького, Сагайдачний постійно цікавився проблемами науки та освіти, надавав матеріальну підтримку братствам, церквам, разом з усім своїм військом записався до Київського братства. Смертельно поранений під Хотином, гетьман заповів своє майно Київському та Львівському братствам і їх школам, про що Касіян Сакович так пише у своїх “Віршах… “:
Всю маєтність розділив: дещо на шпиталь,
Церквам і монастирям, школам дав немало.
Кілька тисяч братчикам він офірував,
Щоб фундація наук там була жадав.
Так зі сторінок поетичного твору постає образ високоосвіченої, інтелігентної людини, патріота своєї землі і щедрого мецената.
Увагу багатьох поетів XVII століття привертала також постать архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили, який відіграв велику роль у розвитку вітчизняної освіти, науки, культури і церковного життя. Його сучасники, насамперед професори і студенти заснованого ним колегіуму, високо цінували діяльність свого патрона, писали на його честь панегіричні твори. Найвідоміший з них – “Евхаристеріон, або Вдячність… ” (1632), автором якого був Софроній Почаський, колишній учень Київської братської школи, пізніше – ректор Києво-Могилянського колегіуму.
Основна мета панегірика – прославлення освіти, науки і мистецтва, виголошення вдячності фундатору шкіл Петрові Могилі, оспівування героїчного минулого і сучасного преславної Роксоланії-України.
У прозовій присвяті “пастирю, патрону і фундатору” школи поет захоплено і красномовно говорить про розширення й удосконалення освіти в Україні, розвиток наук. “Королева наук Мінерва православно-католицька, – пише він, звертаючись до свого патрона, – до того часу не дуже плодовита (за великими навальностями і штурмами од виродків соборної церкви, матері нашої), вродила з ласки і промислу Божого чимале гроно в православній науці православних синів” . Найпочесніший і найславетніший з-поміж них, на думку автора, – Петро Могила, бо він “зі злотом разом себе Мінерві тій оддав”. Прославляючи свого патрона, поет порівнює його з золотом між рудами, з діамантом між камінням. Він особливо підкреслює велику любов архімандрита до науки, його турботу про школи й освіту народу: “О воістинно золотом єси, якщо золотом погорджуєш, а православно-католицьку науку любиш. Єси і діамантом, якщо заради шкіл перепони долаєш і клопотів терпеливо зазнаєш” .
Панегірик Софронія Почаського складається з двох великих частин. Перша з них має вишукану барокову назву “Гелікон, тобто Сад умілості перший, який має в собі вісім коренів вільних наук, найпочеснішим його милістю паном вітцем кир Петром Могилою в Росії наново фундований”. За грецькою міфологією, Геліконом називається гора, на якій нібито жили музи, а води з геліконських джерел викликали у поетів творче натхнення. У панегірику він означає сад “восьми вільних наук”, що плекався в західноєвропейських учбових закладах, був запозичений для лаврської школи та роз’яснює суть навчальних дисциплін. Перший “корінь” із них – граматика, що учить слів і мови; другий – риторика, що вчить слів і красномовства; третій – діалектика, яка вчить розумного пізнання світу; четвертий – арифметика, яка навчає лічби; п’ятий – музика і співи; шостий – геометрія, що вчить “землю розміряти”; сьомий – астрономія, вона вчить “рухів небесних”, а корінь і вінець усіх наук – теологія, що учить мудрості “Божих слів”.
Кожній із цих наук дається докладніша характеристика, відзначається важливість для “роксоланів”. Закінчується перша частина вдячністю фундаторові школи Петрові Могилі за його любов до науки. Поет переконаний, що “сотворитель” нагородить його “по смерті в небесному панстві”.
Другу частину віршованого панегірика Петрові Могилі названо “Парнас, або Сад умілості другий… “. Тут Парнас і дев’ять його муз уподібнено дев’ятьом “вільним наукам”, дев’ятьом “цвіченіям”, або вправам, та Аполлону, покровителю мистецтва і муз. Кожній із муз давньогрецької міфології, або “літорослям наук”, які вивчалися в школі, дається відповідна характеристика.
Так, Кліо – “то є вправи в читанні історій”, Мельпомена – “вправи в писанні віршів смутних і жалібних”, тобто трагедій; Уранія – “навчання у вправності звіздарській”, або вивчення астрономії; Каліопа – “вправи в писанні високих і поважних речей”, або вивчення епічної й героїчної поезії та виголошення промов-орацій; Полігімнія – “вправи в швидкому запам’ятовуванні багатьох речей”; Талія – “вправи в писанні веселих віршів”, себто комедій та ідилій; Евтерпа – “вправляння у співах”; терпсіхора – вправи з танцю й хорового співу з інструментальним супроводом; Ерато – “вправи в умильному співі”, або вправи у складанні любовної поезії. А завершує “літоросль” “цвіт і оздоба всіх наук і умінь” бог Аполлон.
Таким чином, твір Софронія Почаського подає розгорнуту картину системи навчання в тогочасних вищих освітніх закладах України та свідчить про широкий розвиток гуманітарної науки, яка у XVI-XVII століттях досягла загальноєвропейського рівня.
Загалом у творах українських письменників епохи Відродження знайшли втілення нові гуманістичні погляди на науку й освіту як важливі чинники формування людської особистості, розвитку суспільного прогресу. Письменники-гуманісти звеличили культурно-освітніх діячів своєї епохи, опікунів науки й освіти; проголосили мудрість, знання вищим мірилом цінності людини. У їх творах утверджується думка про необхідність широкого розвитку науки й освіти на національному грунті, з урахуванням багатого історичного досвіду; підкреслюється необхідність заснування шкіл, фундування друкарень.
Сповнені патріотичного пафосу, любові до науки й освіти, твори українських гуманістів XVI-XVII століть сприяли розвитку духовної культури України, формуванню національної свідомості, що мало велике прогресивне значення.
Література
1. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: Абрис, 1994. – 288 с.
2. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія. У 2-х ч. – К.: Наук. думка, Основи, 1995.





Related posts:
- Роль освіти й науки в процесі розвитку суспільства Людина вирізняється з-поміж інших живих істот, що населяють земну кулю, здатністю мислити і творити. Але всі зусилля окремо взятої людини були б марними, якби вона не ділилася своїми знаннями, набутими в процесі освоєння довкілля, зі своїми одноплемінниками і майбутніми поколіннями. Головне покликання освіти і науки саме в тому і полягає, щоб, скарбниця людських знань завжди […]...
- Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст РЕФЕРАТ На тему: “Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.” На початку XX ст., в період імперіалізму, У зв’язку з дальшим зростанням потреби і в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом революційного руху мережа навчальних закладів і учнів та студентів у них збільшувалися. У 1914/15 навчальному році на Україні налічувалося […]...
- “Прославляння в одах М. В. Ломоносова Батьківщини, миру, науки й освіти” Поетична діяльність М. В. Ломоносова протікала в ту епоху, коли всі європейські літератури перебували в більшому або меншому ступені під владою класицизму. І, звичайно, поет не міг певною мірою не підкоритися впливу цього могутнього стилю, його цивільних ідеалів, світогляду, щирої віри в справедливого абсолютного монарха. Але він не був у повному змісті художником-реалістом. Його Творчості […]...
- Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст (залікова робота) Робота До диференційованого заліку На тему: “Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.” Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого […]...
- Твір на тему: Роль освіти й науки в процесі розвитку суспільства (1 варіант) Важко заперечити важливе значення освіти й науки в розвитку суспільства. Усе, що оточує нас – речі, техніка, предмети повсякденного вжитку, – є результатом наукових винаходів, сумлінної праці й натхнення багатьох людей. Ми також можемо стати ученими, фахівцями завдяки здобутій освіті. Тож зрозумілою є необхідність знань і для подальшого прогресу людства. Немає жодної сторони людського життя, […]...
- “Тут у світі розширювати науки изволила Елисавет” (по творчості М. Ломоносова) М. В. Ломоносов жив у Російській імперії, створеної Петром I. Росія на початку XVIII в. стала великою світовою державою. Але її промисловість, наука, культура, освіта багато в чому перебували ще в рамках середньовіччя, у той час як у Європі усе більше затверджувалася Освіта, відбувалися промислові й наукові революційні перетворення. Щоб зміцнити й розширити реформи Петра […]...
- Тема любові у творчості українських письменників “Слово об полицю Ігоровім” містить епізоди, пов’язані з Ярославівною, коханою дружиною князя Ігоря. Її любов, її молитви захистили героя від смерті. Відтоді образ Ярославівни – це образ вірної люблячої жінки, її ім’я стало узагальненим для всіх, хто любить і чекає Котляревский, “Энеида”. У добутку чимало епізодів, які зображують любов героїв. Один з ярчайших прикладів – […]...
- Сучасна соціальна тема у творчості іспанських письменників Звертання до сучасної соціальної Теми стає характернейшей рисою передової літератури країни. Примітний розквіт у ці роки публіцистичних жанрів. Внесок у прогресивну публіцистику, зокрема, вніс своєю творчістю Мануэль Домингес Бенавидес (1895-1947), перу якого належали роман-репортаж “Останній пірат Середземного моря” (1934), документальне оповідання про повен злочинів життя іспанського мультимільйонера Хуана Марча й про його зв’язки з буржуазними […]...
- Соціально-економічні передумови культури Відродження. Загальна характеристика епохи Відродження – культурна епоха кардинальної зміни світогляду і форм життя людини. Це перехідна епоха від Середньовіччя до Нового часу. Термін “Ренесанс” (від фр. Renaіssance – Відродження) запропонували італійські гуманісти ХVІ ст., а саме художник та архітектор Джорджо Вазарі, маючи на увазі повернення до естетичних ідеалів античності, їх відродження в італійському живописі Нового часу. Але значення […]...
- Ідейно-естетичні пошуки українських письменників “Розстріляного відродження” Кінець XIX-початок XX ст. в європейській культурі позначився складним процесом пошуків нових форм, ідей та естетичних основ відтворення життя в мистецтві. Прикметними рисами цієї доби стають тривога і драматизм, руйнування старих і створення нових форм мистецтва, нового світовідчуття. Адекватними формами осягнення дійсності тепер визнаються музика, поезія, творче осяяння; пріоритетне значення відводилося яскравій індивідуальності митця, що […]...
- Франческо Петрарка – італійський письменник епохи Відродження Глава старшого покоління гуманістів. Народився Франческо раннім ранком 20 липня 1304 року в тосканском місті Ареццо в сім’ї нотаріуса. Батько Петрарки Пьетро ди Паренцо був другом і однодумцем у політичних ідеалах Великого Флорентийца Данте Апигьерин був вигнаний разом з ним в 1302 р. після перемоги Черних гвельфов над Білими. Майно батька було конфісковано, він піддався […]...
- Тиціан неперевершений колорист епохи Відродження, геній живопису У 1508 році в художньому житті Венеції відбулася знаменна подія: тридцятирічний художник Джорджоне завершив роботу над розписом фасаду Фондако деї Тедески. Ця подія викликала захоплення всього міста. Цікаво те, що найбільш похвал лунало на адресу фресок не головного, а бічного фасаду. І яким же було здивування поціновувачів мистецтва, коли вони дізнались, що їх автором був […]...
- Вірність ідеалам справедливості та гуманізму у творах епохи відродження Епоха Відродження у більшості європейських країн охоплює ХV і ХVI століття. Це був час, коли народ почав виступати проти феодалів, прагнучи здобути свободу, час зростання великих міст і зародження буржуазії, час пожвавлення торгівлі й далеких мандрівок, що вимагали від людей сміливості та дерзань. Склалися нові погляди на сенс буття: з’явилося переконання, що найбільшу цінність на […]...
- Твори письменників-модерністів: Відродження Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая Не жалію, не зову, не плачу Не жалію, не зову, не плачу, Все мине, як з білих яблунь дим. Прив’ядання золотом позначений, Я не буду більше молодим. Серце, ти вже так не будеш битися, Перем’яте памороззю літ, Сторона березового ситцю Не заманить босого в похід. Дух бродяжий, ти […]...
- Вболівання про стан народної освіти в творах Б. Грінченка Більше працював, ніж жив. Б. Грінченко Мабуть, ці слова найкраще розкривають складність учительської професії, яку з власного досвіду знав Борис Грінченко, бо віддав їй понад десять років життя. Турбуючись про освіту народу, не відриваючи її розвитку від розв’язання соціальних проблем трудящих, Грінченко порушував питання злиденного матеріального становища учителів земських шкіл, висував вимогу навчання рідною мовою. […]...
- НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ В “РОМАНІ НАУКИ” – Романтика подорожей, велич науки та знань як основний пафос творів Ж. Верна. – Роман Д. Дефо як започаткування “робінзонади” Уроки зарубіжної літератури 6 клас Урок 40 НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ В “РОМАНІ НАУКИ” Тема: Романтика подорожей, велич науки та знань як основний пафос творів Ж. Верна. Для гри уяви оповідачів необхідні якісь підстави або привід. Професор Аронакс Мета: з’ясувати, які риси вдачі та факти біографії Жуля Берна відбилися на його творчості, збагнути, в чому полягає внесок […]...
- Проблема національного відродження у творчості П. Тичини Проблема національного відродження українського народу постійно присутня у творчості молодого Павла Тичини. Під враженням проголошення Центральною Радою 10 червня 1917 року незалежної Української Народної Республіки Тичина пише ліричну поему “Золотий гомін”, яка передає піднесений, святковий настрій. За жанром цей твір – лірична ораторія, бо в ньому водночас наявні фрагменти епічних епізодів та драматичних сцен. У […]...
- Тема кохання у творах українських письменників Тема кохання – одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські “Ромео і Джульєта” анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, – це мотив вірності, готовність до самопожертви. […]...
- Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (1 варіант) Павлу Григоровичу Тичині довелося жити у важкі для нашої країни часи: Перша світова війна, революція, громадянська війна, становлення та втрата незалежної української держави, радянська диктатура з її забороною писати правду, висловлювати власну думку. Все це не могло не відбитися на творчості поета: змінювалися часи – змінювався характер та проблематика віршів Тичини. І якщо в ранній […]...
- Зв’язок криміналістичної науки із природними й технічними науками Варто розрізняти активне, творче використання криміналістикою даних природних і технічних наук від її взаємодії із цими науками. Використання данних інших на є прояв одного із законів розвитку криміналістики виражається в різних формах: від використання даних про досліджуваний природними й технічними науками закономірності об’єктивної дійсності до створення на базі цих даних або на базі спеціальних методів […]...
- Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (2 варіант) Музика весняної пори, що символізувала початок нового життя на початку двадцятого століття, зазвучала у “Сонячних кларнетах” – збірці поезій молодого поета, що поспішав назустріч не тільки власній долі, а й змінам у суспільстві, поета, чий голос зазвучав на всю Україну, збуджуючи її від зимового сну, Висловлюючи її думки і почуття, поета, якого буде названо “співцем […]...
- Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини. У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України (у формі автономії). Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії “Золотий гомін”. Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української […]...
- Тема Великої Вітчизняної війни в сучасній вітчизняній прозі (по добутку одного з письменників) Великі війни мають початок, але не мають кінця. Вони тривають у пам’яті людей, у книгах, віршах, піснях. Чому письменники знову й знову звертаються до теми виттяни? Причини, на мій погляд, дві. По-перше, люди не повинні забувати жахи війни, розлуку, смерть миллионов. Це був б злочин перед полеглими, преступление перед майбутнім По-друге, ніколи так гостро, як […]...
- Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників 19-20 століть Реферат на тему: Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників 19-20 століть Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж […]...
- Ідея національного духовного відродження у творчості Т. Шевченка Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім – шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім’я незалежності […]...
- Значення творчості Пушкіна для сучасників тієї епохи Вірші поетів, що сплітали свій – поетичний вінок до підніжжя пам’ятника, цікаві й тим, що відбивають відношення до пушкінської творчості, і тим, як описують самі торжества. У віршах чимало цікавих деталей на цей рахунок. А. Иваницкий, маловідомий поет, описував ранній ранок дня, коли в столиці, при шумі й хвилюванні юрб народу зібралися на ушановування Пушкіна […]...
- Тема 41. Євген Маланюк – Творчість українських письменників-емігрантів V. Творчість українських письменників-емігрантів Тема 41. Євген Маланюк (1897 – 1968) Євген Филимонович Маланюк – визначний поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст. Його творчість справляла велике враження не тільки на митців “празької школи”, а й на всю українську лірику XX століття. Автор поетичних збірок: “Стилет […]...
- Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття Антивоєнний пафос у творчості письменників XX століття Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей. Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему. […]...
- Тема життя й смерті в романах українських письменників Г. Сковорода. Ярчайшим віршем на цю тему є “Вірити”, у якому поет і філософ порівнює волю зі злотому, прославляючи Богдана Хмельницького як батька вільності. І життя самого поета – приклад волі від всіх принад миру, не випадково на своєму могильному камені він ще при житті викарбував слова: “Мир ловило мене, і не піймав”. Історичні пісні, […]...
- “Трагічний тенор епохи”. Три етапи у творчості Олександра Блока Не дивно, що свого часу російський поет Олександр Блок був кумиром поетів різних напрямів, адже й сьогодні його поезія – своєрідний взірець вишуканості, досконалості поетичних форм у поєднанні з психологічним і філософським звучанням: І кожен вечір, в час умовлений (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні. (Переклад М. Литвинця) […]...
- Написання твору за романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” на тему “Велич науки й знань” УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 6 КЛАС ІІ семестр ЛЮДИНА В ЖИТТЄВИХ ВИПРОБУВАННЯХ УРОК № 44 Тема. Написання твору за романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” на тему “Велич науки й знань” Мета: розвивати зв’язне мовлення, вчити писати твір за даною темою, використовуючи знання, отримані на попередніх уроках, виховувати уважність, точність у доборі слів, розвивати повагу до […]...
- Загальна характеристика англійського Відродження. Періодизація літературного процесу в Англії за доби Відродження 19. Загальна характеристика англійського Відродження. Періодизація літературного процесу в Англії за доби Відродження. Особливості англійської літератури гуманізму зумовлені також її порівняно пізнім характером. Вона опиралася на надбання ренесансної культури європейських країн, де гуманізм розвинувся раніше, активно вбирала їхній літературний досвід і завдяки цьому розвивалася прискорено. В ній органічно поєдналися цей здобуток континентальних країн та національна […]...
- Література епохи Просвітництва, її представники ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА 2.09.2000 Тема: Література епохи Просвітництва, її представники. Просвітництво(П.) – це ідейний та інтелектуальний рух, що виник внаслідок боротьби буржуазії ( або 3-го стану) з феодалізмом, абсолютизмом і духовенством (церквою) , це період з кінця 17-го – поч.18-го століття. Ознаменувався державним переворотом в Англії (1688-1689рр) , кінець пов’язують з Великою Французькою Буржуазною Революцією (1789-1794рр). […]...
- ТЕМА КОХАННЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ Тема кохання – одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські “Ромео і Джульєта” анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, – це мотив вірності, готовність до самопожертви. […]...
- Рідна мова у творчості українських письменників Немає народу, байдужого до рідної мови. Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвизначніших синів України. Поетичне слово закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші “Мово рідна”, хто забуває рідне слово, “той у грудях не серденько, тілько камінь має”. У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка: Хто матір забуває, […]...
- Антивоєнний пафос у творчості визначних письменників XX століття Ще Перша світова війна відкрила в літературі тему антимілітаризму, національного шовінізму. В образі бравого вояка Швейка видатний чеський письменник Ярослав Гашек піддав гострій критиці імперську політику, він ніби попереджував, що війна руйнує душі людей, робить із них бездумних виконавців чужої волі. Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, примусила письменників переосмислити воєнну тему. […]...
- Тема падіння і духовного відродження людини у творах Ф. М. Достоєвського Людська душа, її страждання і муки, муки совісті, моральне падіння, і духовне відродження людини завжди цікавили Ф. М. Достоєвського. У його творах зустрічається багато персонажів, наділених воістину трепетним і чуйним серцем, людей, добрих за природою, але з тих чи інших причин опинилися на моральному дні, втратили повагу до себе як особистості або опустили свою душу […]...
- Антивоєнний пафос у творчості письменників XX сторіччя XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище – світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих […]...
- Образ Пушкіна у творчості російських письменників і художників Зверталися до пушкінської тематики И. Рєпін у співдружності з И. К. Айвазовским, И. Н. Крамской. Однак їхнього створення не вносили істотної лепти у відображення й у розробку образа поета. Картини на окремі сюжети біографії Пушкіна знайомили глядача з епізодами життя поета, але мало додавали до розуміння його характеру. Удалої, по відкликаннях того часу, визнавалася лише […]...
- Апостол. Апостол правди і науки – крилаті вирази Апостол. Апостол правди і науки Апостолами (від старогрецького – посланець) називались у перші століття існування християнства мандрівні проповідники. Євангельська легенда розповідає про дванадцять апостолів – учнів Христа (Матф., 10, 1-4). У переносному значенні апостол – провідник нових ідей, як от у Т. Г. Шевченка: І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, […]...