Тема партріотизму в новелі В. Стефаника “Сини”

Минуло багато десятиліть, відтоді як писав свої новели Василь Семенович Стефаник. Уже й часи ніби інші, і життя інше, але його твори досі хвилюють читача. Та що там хвилюють!

Кожна новела проймає голову пекучою, як вогонь, думкою, і нема жодної такої, яка б не краяла серце. Примарами минулого встають герої Стефаника, але ніколи не стане минулим те, що захоплює в новелах, – прониклива щирість, людяність кожного твору. Новела “Сини” розповідає про старого Максима, що залишився на старості літ сам. Не тому, що покинули його рідні, – доля

забрала.

Спостерігаючи за тим, як працює Максим, багато чого можна сказати про нього: працьовитий, вправний, землю любить і знає. Звик він працювати коло землі, у цьому вбачав і сенс життя: жити, працювати, ростити дітей, щоб “хата була ясна, аби діти росли”, щоб добробут був. Так виховував і синів своїх Андрія та Івана.

Отож, коли приїхав старший син Андрій і сказав, що йде воювати за Україну, батько тільки з розгубленості спитав: “За яку Україну?” Він не знав гучних слів. Для нього земля й була завжди часткою Батьківщини, бо тут так само жили й батьки, й діди його. Але син, одержавши освіту, мислив по-іншому:

“Підоймив Шаблев груду землі та й каже: “Оце Україна, а тут, – і він справив шаблев у груди, – отут її кров…”. Для нього невід’ємною частиною любові до цієї землі було не тільки бажання працювати на ній, але й готовність боронити її від ворога. Відвага сина сповнила гордістю серце Максима, заступивши на якийсь час навіть таку природну любов до свого дитяти, вболівання за його життя.

Він тоді й іншого сина – Івана – відпустив з Андрієм. Тільки дружина його чула материнським серцем, що не побачить синів. Розпач її був таким, що вона не витримала смерті синівської. І ось старий Максим сам.

Залишився він зі своїми думами, від яких не втечеш: що залишилося на землі після нього, після його синів. І не може знайти відповіді. Тільки ще завзятіше береться до роботи. Земля – його життя, його робота, сенс усього буття – і нині рятує його від самотності, від розпачу.

Ось так без зайвих декларацій, просто і доступно розповів письменник історію людини, що любить землю свою не на словах; він віддав за неї синів своїх – кращих синів великої неньки – України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема партріотизму в новелі В. Стефаника “Сини”