Тема трагедії особистості й народу в поезії 0. Мандельштама


В Осипа Мандельштама є вірш “Нашедший підкову”. Підкова завжди приносить щастя. У Мандельштама такою “підковою” був його поетичний талант. І все-таки “підкова” не принесла йому щастя. Доля поета була трагична.

Перший раз його заарештували в тридцять четвертому років.

Основною причиною була епіграма на Сталіна. Другий арешт – за контрреволюційну пропаганду. У пересиланні під Владивостоком, не добравшись до Колими, Мандельштам умер.

Місце поховання поета виявлено тільки наприкінці двадцятого століття, а його могила,

як і могила М. Цветаевой, ніколи вже не будет знайдена.

Мандельштам, за словами М. Дудина, “ізгой і пасинок долі”. Він був високій правді радий И прожив життя свою поетом. І перед життям винуватий Був тільки в цьому, тільки в цьому. Одна з основних тем творчості О. Мандельштама – трагедія особистості, народу.

Питання про місце й призначення людини, про трагедію особистості у світі хаосу піднімався Мандельштамом ще в період першої світової війни й революції. Мандельштам не задавався питанням принятия або неприйняття революції. Це питання було для нього настільки ж безглуздий, як, скажемо, питання про

прийняття стихии, грози, бури. Інша справа – питання про місце людини в цій разгулявшейся “природно-історичній” стихії, у цьому світі хаосу, у світі, де немає гармонії.

Поет говорит про самітність і непотрібність людини перед особою “природно-історичної бури”. Імовірно, так Мандельштам називав революцію й всі наступні події. З погляду Мандельштама, людина перебуває під владою часу й історії, любові й смерті. Життя человека швидкоплинне.

Тому в багатьох віршах Мандельштама звучить мотив скорботи, самітності, необратимости часу й у той же час затверджується цінность життя: адже як би важко не було, людина однаково прагне жити й любити. Мандельштам – поет-філософ. Для його творчості характерно образно-асоціативне мислення.

Тютчевская філософія стає для Мандельштама основою творчості. Його хвилювали проблеми взаємозв’язку чолостоліття, цивілізації, Всесвіту.

Людина, як крошечная піщина, як кристалик солі, мізерно малий у порівнянні із Всесвіту. Але в той же час він великий. Разум його здатний умістити весь Всесвіт.

Міста разрушаются, цивілізації зникають, немає нічого вічного. І тільки людський розум не убожіє. Однак біслюдяна насильницька влада псує характер Людського існування: “Ми живемо, під собою не чуючи країни”. Ці рядки звучать як вирок всієї замазкаконенной системі страху й насильства.

У вірші показана картина руйнування навіть самих нерушимих зв’язків: із країною, із близькими людьми.

Центральний образ вірша – втілення якоїсь безликої, диявольської істоти. Цей “напівлюдина” позбавлена обличчя й мовлення. Нелюдськість для нього є нормою поведения.

Усе побудовано на страху, насильстві, що приводить до трагічності особистості, а отже, і всього народу. Допоможи, Господь, цю ніч прожити: Я за життя боюся, за Твою рабу, У Петербурзі жити, немов спати в труні. Мандельштам як би передчував свою долю.

Але як поет-філософ він незадовго до смерті міркував про те, що смерть сама по собі не страшна й не трагична. Смерть – це останній крок людини до повного растворенію в безмежності буття. Позбавивши мене морів, розбігу й розльоту И давши стопі упор насильницької землі, Чого домоглися ви?

Блискучого розрахунку: Губ ворухливих відняти ви не могли



Тема трагедії особистості й народу в поезії 0. Мандельштама