ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ В РОМАНІ Л. Н. ТОЛСТОГО “ВІЙНА Й МИР”
Теперішнє життя поняте невизначене, для кожного чоло-століття різне. У всіх людей є свої цінності, свої ідеали. Каж-Дый людина індивідуальна. У відповідності зі своїми поглядами, похилостями своєї душі він обирає для себе теперішнє життя й шлях до неї.
Але часто, представлена здалеку й розпливчасто обкреслена, при її досягненні виявляється зовсім інший, не відповідним мріям, зовсім не теперішньої. Довгий шлях у збагненні, що ж таке це теперішнє життя, пройшли й герої роману “Війна й мир”. Князь Андрій Болконский, наприклад, зневірився
Як не дивно, Війна навіть на свій лад відродила в ньому надію на знаходження істини, змісту у своєму існуванні. Він у піднятому настрої, у бойовому дусі відправився на військову службу. На жаль… …Знову не те! Суворі військові події сприяли його ра-зочарованию у військовому щастя
Запеклі сутички, озлобленийі-ные особи переляканих людей, лементи, кров, смерть. І всі геройст – в, всі успіхи у війні здалися йому незначними й не дають щастям. Як же вибратися із
Але тут князеві приходить на допомогу саме небо. Його ра-нили, що спричинило повернення додому, у чому князь Анд-Розвівайся знову бачить щастя в зустрічі з рідними, із дружиною, у радост-ний майбутнього життя. Але будинку його чекає страшний поворот судь-би, нове розчарування в житті смерть дружини.
Князь Андрій був так вражений смертю дружини, що в її останньому, що остались на особі назавжди погляді вловив тільки докір і страждання. Після смерті дружини князь замикається в собі, втрачає радісне сприйняття життя
Однак будує у свідомості плани дійсно, як він уважав у той момент, теперішнього життя повністю віддати-ся заняттю зі своїм маєтком, жити для себе й близьких, у тихому замкнутому світі сім’ї, не цікавитися проблемами суспільства. Молодий Болконский заживо ховає себе в селі, що навіть недавно народився син доводиться йому в тягар. Саме в цей період розчарувань у житті князь Андрій встре-чается зі своїм старим другом Петром Кириловичем Безуховим. Донедавна Пьер, розчарований у всьому, намучивши-шийся шуканнями теперішнього життя, що дошкуляв себе питаннями “хто він?”, “навіщо він?” і від незнаходження відповідей на них пив, пив, пив і їв.
Але він знайшов свій порятунок у масонстві. У Пьере за-горелось бажання робити добро навколишньої, стати діяльною на-турою в цьому він побачив теперішнє життя
При зустрічі із князем Андрієм Пьер помітив щиросердечну порожнечу свого друга. Першим бажанням графа Безухова було допомогти пре-здолати його пасивний стан, але це було не так-те легко. За два роки розлуки друзі стали зовсім різними. Кожний багато пережив, перестраждав і передумав за цей короткий строк життя.
Для Пьера теперішнє життя сформувалося в поняття “не заподіювати зло іншій людині”.
На що князь Андрій холодно відповів: “Я знаю в житті тільки два дійсних несчастия: каяття совісті й хвороба. І щастя є відсутність цих двох зол”. Цього Пьер не могпонять. Як же так? І це все, що потрібно для щастя?
А як же любов до ближнього, а самопожертви”?
Такі питання задавав уражений духовним станом друга Пьер. Пьер не міг зрозуміти, що можна жити щасливо, тільки не роблячи нікому зла й не каючись, для нього цього було мало. Зате в князя Андрія були інші погляди: “Я жив для інших, і не майже, а зовсім погубив своє життя”.
У цьому виреченні князя про-рывается його гіркота, жаль і невдоволення прожитим життям. Де ж вона? Де теперішнє життя?
Живе нею кожний або вона з-бирает лише певних?
Яка вона? Але, видимо, князь Андрій не зовсім втратив надію знайти теперішнє життя. Про це свідчить його пожвавлення й заин-тересованность оповіданням Пьера про масонство. Князь Андрій пове-рил у своє відродження.
Слова Пьера “Треба жити, треба любити, треба вірити” глибоко запали в душу Болконского. Він побачив віз-можность знову приносити користь, бути щасливим, любити
А Пьер через кілька років знову засмутився. І не могло його тепер розворушити ніяке масонство. Знову починаються визначення самого себе, пошуки теперішнього життя
Він довго не міг примиритися з тією думкою, що він є той самий камергер, тип, якого він так глибоко нехтував сім років тому. Не знаючи, як вилікувати себе, Пьер, подібно князеві Андрію, про-бует себе у військовій справі. Не залишає Пьера ідея про теперішнє життя й у полоні. Саме там Пьер якоюсь маленькою часточкою своєї душі починає почувати її наближення
Таким чином, кращими героями роману “Війна й мир” гра-ет доля, постійно кидає їх від одного відкриття до разочарова-нию. Шлях до пізнання теперішнього життя ніс багато радостей нахо-дока й суми втрат. І здавалося, от вона, теперішнє життя, лю-бовь і радість, близькість улюбленої жінки (Наташи Ростовой), її любов. Але знову не те; князь Андрій не витримав її. Всі не те!
Мені здається, теперішнє життя він знайшов лише після смерті. По суті, він ніколи не вмирав, а просто перейшов з одного миру в іншій, тому що про земне життя “він занадто багато знав”.
Пьер же знайшов своє щастя з тої ж Наташей Ростовой. У нього були все, що він шукав протягом всього життя, теперішнє життя. Його душу не нила й не шукала ще чогось. “Жива людина той, писав Толстой, що йде вперед, туди, де освітлено…
Спереду його ліхтарем, що рухається, і який ніколи не доходить до освітленого місця, а освітлене місце йде поперед нього. І це життя. І інший ні”. Людина повинен шукати й не знайти спокою, повинен прагнути до досягнення своєї мети. Щаслива та людинаа, що всьому життю домагається задуманий-ного, все своє життя присвятивши чому-небудь
Але все-таки теперішнє життя це загальне життя людей, ” при-водящая особистий інтерес у гармонійну згоду із загальними инте-ресами всіх людей”. Теперішнє життя це мир. Війни ж про-тиворечат людської сутності, війни це зло, породжене самими людьми.
Ожегов писав, що життя діяльність челове-ка й суспільства, тобто взаємозалежна діяльність того цілого і його часточок, про які писав у романі Л. Н. Толстой. Треба жити, треба любити, треба вірити