“Ти знаєш, що ти – людина?” (твір-роздум за однойменною поезією В. Симоненка)
В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: “Ти знаєш, що ти людина?” На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, – цій філософській категорії… Що значить бути людиною?
Що для цього треба робити, чого прагнути? Я думаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних
Цікаво простежити, як змінювався погляд на людину, її життєву місію і місце у всесвіті протягом сторіч. Згадаймо фаталізм давніх греків та римлян: вони вірили, що життям людей повністю керують боги, все визначаючи наперед. Долю, визначену олімпійськими богами, на думку давніх народів, не можна було змінити. У часи Середньовіччя людина все ще перебувала під тиском догм, визначеності наперед. Тільки в епоху Відродження починається розквіт незалежності людської істоти, постулюється свобода вибору, можливість самому вирішувати свою долю.
У цей час митці у творах мистецтва пропагують
Чи було щось, що поєднувало всі ці думки та теорії? Безумовно! Яку б концепцію не підтримували представники того чи іншого історичного та культурного часу, яку б філософську школу не вважали найкращою, проте зоставалися вічні, загальні цінності. Людина за природою своєю добра, народжена у добрі і створена для добра.
Людина має дар від Бога: можливість творити, розвиватися, кожен народжується, маючи певні таланти, – треба лише розвивати їх, а не “закопувати у землю”, як кажуть.
Схожі погляди висловлює Василь Симоненко у своїй поезії із промовистою назвою “Ти знаєш, що ти – людина?”. На початку твору поет зазначає: “Усмішка твоя єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні”. Ця фраза проходить рефреном крізь увесь поетичний твір.
Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, Василь Симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало.
Спочатку ця думка видалася мені не новою, але потім я зрозумів, наскільки важливою вона є, наскільки загострюється її актуальність у наш час! Адже зараз риси індивідуальності часто стираються. Глобалізація, про яку постійно сперечаються представники різних політичних та громадських організацій, напевне, має свої позитивні риси, але так часто вона призводить до нівеляції відмінностей між людьми, між цілими націями. Люди прагнуть певної уніфікації одягу, з’являється поняття “загальних, світових” мов (такою стає англійська), в електронному спілкуванні за допомогою Інтернету стираються майже всі вікові, соціальні відмінності між людьми. Я впевнений, що це є проблемою на сучасному етапі розвитку людства, яку треба розв’язувати, принаймні намагатися розв’язати.
Не треба намагатися самотужки змінити світ: рясно розсипати антиглобалістські гасла і подібне, – мені здається, треба почати з себе, з визначення індивідуальності у собі. Люди, які мають власний стиль в одежі, власну неповторну манеру говорити та є незалежними й оригінальними у думках та поглядах на життя, привертають до себе увагу, з ними приємно та цікаво спілкуватися. Тож треба більше уваги приділяти своєму розвиткові, виробленню власних смаків та поглядів, пам’ятаючи, що будь-яка людина неповторна. І дуже добре, що є літературні твори, які нагадують нам про такі важливі аспекти людського життя, допомагають нам у суєті повсякденності не забути вічні моральні категорії, не загубити головне у собі: усвідомлення того, що кожен з нас – Людина…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)