“… Тоді весь світ тобі належить… ” (За віршем Р. Кіплінга “Якщо”)

У вірші Кіплінга “Якщо” ми звертаємо увагу на слова “Тріумф” і “Нещастя”. Недаремно кожне з цих слів написане у вірші з великої літери. Вони – ключові у цьому творі. Що такс “тріумф”? Тріумф – блискучий успіх, торжество.

Антонімом до нього виступає слово”нещастя” – сумна подія. Те, що ці слова у Кіплінга стоять поруч – не дивно. Тріумф і нещастя – це, як світло і тінь, день і ніч, любов і ненависть, народження людини і смерть…

Іноді тріумфу людини передують трагічні моменти в її житті. Трагедія може

бути і після тріумфу.

Згадаємо іспанських воїнів з балади А. Міцксвича “Альпухара”. Здавалося б, вони переможці, бо перемогли воїнів мусульманського короля Альманзора в Альпухарі. “Бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. Здобич паюють, поділюють бранців, п’ють, утопаючи в винах”.

Та, святкуючи перемогу, вони не знали, що поряд з ними стоїть їхня смерть – чума, яку приніс їм переможений Альманзор.

Перемога, тріумф іспанців обернулися для них нещастям, навіть смертю. А нещастя Альманзора стало його тріумфом – вороги його загинули. Завжди треба пам’ятати слова Кіплінга

про те, що Тріумф і Нешастя треба сприймати, “як дим і вітер на віку”.

А ось іще один тріумфатор – цього разу з балади Р. Стівенсона “Вересовий трунок”. Це “володар шотландський – жахались його вороги!” Він пішов оружно на ліктів. А пікти славилися вмінням готувати вересовий трунок, який “за мед солодший, міцніший аніж вино”. Секретом варіння вересового трунку володіли двоє броварів – старий батько і його син – “хлопець отрочих літ”. Чому тільки двоє?

Тому що всі інші пікти “лежали під квітом червоним поснулі навік броварі”. Ці люди загинули від рук воїнів володаря шотландського. Врешті-решт гинуть і останні броварі – батько і син, але перед смертю старий виявляє істинну величність духу.

Він жертвує своїм сином в ім’я збереження таємниці вересового трунку. І коли, стоячи перед ворогом, він вимовляє: “Смерть мені не страшна, і вересового трунку зі мною помре тайна!”, то розумієш: тріумфатори – не переможці шотландські, а цей старий бровар, який за мить сам розлучиться з життям.

Так тріумфатором став і гоголівський Тарас Бульба, який теж загинув. Тріумфатором можна назвати і юнака з вірша Рільке “Пісня про Правду”. Олекса, принижений, мовчазний і боязкий, наприкінці твору постає перед нами справжнім козаком, коли ладен пожертвувати власним життям в ім’я свободи Батьківщини.

У вірші Кіплінга “Якщо” мені подобаються рядки:

Якщо ти зможеш в пориві одному

Поставить все на карту і програть,

А потім – все спочатку, і нікому

Про втрати навіть слова не сказать…

Я пригадую шолохівського солдата Андрія Соколова з оповідання “Доля людини”. Перед обличчям смерті він був, коли стояв перед комендантом концтабору німцем Мюллером. Про нього, Мюллера, у Шолохова сказано так: “По-російськи говорив, як ми з тобою, та й ще на “о” налягав, наче корінний волгар”.

Тисячі людей розлучилися з життям з волі цього “волгаря”. Він наставив зброю й на Андрія Соколова, але той виявив таку стійкість духу, що немилосердий Мюллер відпустив його у барак та ще й їжу дав.

У вірші Р. Кіплінга з великої літери починаються ще три слова: “Серце”, “Нерви”, “Жили”. І це не випадково. Цими словами поет характеризує сутність людини. Коли вона візьме собі у супутники волю, людина вистоє у боротьбі. І тоді йому, цьому тріумфаторові, належатиме увесь світ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“… Тоді весь світ тобі належить… ” (За віршем Р. Кіплінга “Якщо”)