Тополя


Тополя У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м’яти під вікном.

Образ України – це також тополя над шляхом.

Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як “сокорина”. Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом – згаданим уже осокором – обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі,

що бовванять вдалечині.

Тополя – один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання. Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили “Тополю” або “Вільху”.

Прикрашаючи хати й подвір’я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку – “тополю”. Усі співали: Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь. Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка “Тополя”. Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу

тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:

Зілля дива наробило – Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока – До самої хмари. А Леся Українка у вірші “Красо України, Поділля!” чудово змальовує український пейзаж: Он де балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хатки садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел.

Стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі.

Тополя використовується і в господарстві як будівельний матеріал. М’яка деревина тополі йшла на виготовлення човнів. Із цього дерева отримували жовту фарбу, а кора тополі використовувалася при вичинці.



Тополя