Трагедія чесної людини в оповіданні “Кресафт”

Оповідання Олеся Гончара передає задушливість суспільно-політичної атмосфери на початку 60-х років. Головний герой оповідання Кресафт Кухаренко, як і колись на фронті, понад усе цінував честь і людську гідність.

Вчинок його є цілком природним і зрозумілим: він пообіцяв сплатити людям на трудодень півтора кілограма заробленого ними зерна і додержав свого слова. Проте за це його звинувачують у зриві плану з хлібозаготівлі і виключають з партії.

Переживання Кресафта показують: він мучиться не тим, що втратив партійний квиток, його більше

непокоїть власне сумління – чи правильно він зробив, що дотримав свого слова? Та його совість однозначно відповідає на це запитання: “як же в очі людям дивитись?”

Упродовж всього оповідання присутній образ задухи. “Стопудовою міддю” нависає над героєм і дзвін. Такий же, як і Кресафт, “кінь його недогодований”, “похнюплено тюпав і тюпав…”, колюча гущавина, акація ніби навмисно переплелися, щоб зашкодити їзді, а на землі “блищать якісь солом’яні кубла, консервні іржаві бляшанки”.

Проте не жалюгідним у своєму горі постає перед читачем Кресафт, а навпаки – вивищується над

кривдою і підступництвом. І після кари він, коли б усе повернулося, вчинив так само, не зрадив би своїм фронтовим Карпатам, самому собі.

У чому ж трагедія Кресафта? Напевно, в тому, що не знайшов він підтримки там, де найбільше сподівався знайти, – у партії. Як виявилося, не там шукав…

Кресафта не стало. Але залишились люди, заради яких він жив і які збережуть добру пам’ять про нього. Приклад Кресафта і їх зробить кращими, чеснішими.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагедія чесної людини в оповіданні “Кресафт”