Трагічна доля Катерини в п’єсі А. И. Островського “Гроза”
1. Жорстокі вдачі міста Калинова. 2. Кабаниха й Дикої. 3. Життя й смерть Катерини. П’єси А. Н. Островського дозволяють нам, сучасним читачам, зануритися в життя російського купецтва.
Письменник настільки вірогідно показує будь-які, навіть незначні деталі купецького побуту, що в нас немає приводу сумніватися в його правдивості.
Після прочитання драми “Гроза” я стала замислюватися про глибину трагедії, що розверталася на тлі простої буденної дійсності. Доля головної героїні незавидна. Катерина дуже явно відрізняється від людей,
Саме тому вона не зустрічає розуміння, їй важко й самотньо. Один з жителів міста, Кулигин говорять: “Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!
” Із цим важко сперечатися. Однак людей, подібних Кулигину, у місті немає. Інші – брехуни й лицеміри. Вони вміло причиняються, приховуючи свою щиру сутність.
Суспільство диктує свої закони, люди бояться чужої думки. Ніхто не зважується бути чесним перед собою й іншими. “Темне царство” занадто сильно, тому противитися йому ніхто не вирішується Купчиха Кабанова й купець Дикої – яскраві представники тої частини суспільства, що має владу
Навіть подумки ніхто не зважився б не підкоритися ім.
Кабаниха безсердечна, егоїстична й надзвичайно лицемірна. Під святенницькою личиною ховається її жорстокість по відношенню навіть до найближчих людей. Не випадково про Кабановой говорять, що вона – ханжа, “жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім”.
Марфа Ігнатіївна Кабанова дуже властолюбна Їй важливо, щоб усе ставилися до неї з повагою й шанобливістю. Насправді її ніхто не поважає, але визнати це відкрито ніхто не хоче. Її діти, Тихін і Варвара, давно навчилися причинятися, вони надходять так, як від них потрібно. Відношення Кабановой до Катерине заслуговує на особливу увагу.
Свекруха чіпляється до кожного слова й учинку Катерини, перетворюючи життя дівчини в сущий кошмар.
Купець Дикої, як і Марфа Кабанова, ставиться до шановного в місті людям Тим часом особистість самого купця може викликати лише презирство й ненависть. Це надзвичайно жорстока людина, що перетворив у пекло життя своїх домочадців. Він так само вкрай непорядна людина, тому що незаконно привласнив гроші свого племінника-сироти.
Дикої принижує всіх, кому не пощастило потрапити від нього взависимость.
Неважко собі представити, наскільки важко доводиться в такому середовищі Катерине. Вона виросла в купецькій сім’ї. Але, судячи з тому що дівчина говорить про своє дитинство, ми розуміємо – її батьки були зовсім не схожі на Кабанову або Дикого. Катерина розповідає про життя в рідному домі: “Я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі Маменька в мені душі не сподівалася, наряджала мене, як ляльку, працювати не примушувала…”.
Життя в будинку чоловіка для Катерини стає нестерпно важкою.
Для неї немає ні радості, ні волі. Задушлива атмосфера святенництва, дурості, жорстокості гнітить дівчину. Катерина почуває себе нещасної. Вона мріє про любов, піднесені й гарні відносини.
Але живе одноманітної, сіркою, сумовитої життям Катерине, на відміну від інших, не властиво лицемірство.
Вона не вміє брехати. Тому й віддається сповна своєї любові до Бориса. Він здається їй зовсім іншою людиною, несхожим на всіх навколо.
Любов стає для дівчини порятунком, життя здобуває якийсь зміст. Чисте й світле почуття любов виявляється черговим суворим випробуванням длякатерини. Адже саме любов приводить її кгибели.
В атмосфері неправди й святенництва ніхто не надає значення почуттям – як своїм, так і чужим. Не виключення й Борис. Катерина хоче виїхати разом з ним. Це було б для дівчини порятунком.
Але Борис відмовляє їй “Не можна мені Катя.
Не зі своєї волі їду: “дядько посилає”. Катерину оточують слабкі, безвладні люди. Таким виявився й Борис, таким є й чоловік Тихін.
Чоловік Катерини, на перший погляд, зовсім не заслуговує на увагу. Він не знаходить у собі сили хоча б у чомусь противитися своєї матері. Тихін навіть не робить спроби заступитися за свою дружину перед Кабанихой.
Сам він давно звик до того, що потрібно причинятися, брехати й лицемірити.
Не випадково, він з радістю очікує, коли можна буде на час виїхати з будинку й відпочити. Катерина не випробовує стосовно свого чоловіка ніяких почуттів. Вона вийшла заміж проти своєї волі, що, у загальному-те, звичайна справа для купецького середовища Сам Тихін не розуміє Катерину. Недалека, обмежена людина не в змозі зрозуміти й оцінити емоційну й чутливу натуру, якийсь є Катерина.
Треба сказати, що спочатку Катерина намагалася полюбити свого чоловіка.
“Я буду чоловіка любити. Тиша, голубчик мій, ні на кого я тебе не проміняю”. Однак ця спроба виявилася безуспішною И не, останню роль тут зіграла Кабаниха.
Зла баба говорить Катерине: “Що на шию-те виснеш, безстидниця? Не з коханцем прощаєш – Катерина дуже релігійна, сприймає грозу покаранням за доконаний свій гріх. Вона кається у своєму злочині. І вирішує, що гідно смерті.
Вона говорить: “Ні, мені що додому, що в могилу – однаково…
У могилі краще… Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре”.
У цьому вчинку Катерини проявляється її рішучість, що була непомітна все життя. Дівчина рятується від ганьби єдино можливим способом – іде з життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)