Трагічний символ українського народу (за історичним романом “Яничари”)
Свій перший історичний роман “Мальви” Роман Іваничук написав у 1968 році й спочатку одержав багато схвильованих відгуків. Але тогочасні пильні ідеологи зробили жорстокі висновки із “вогненебезпечної” історичної теми: любов до батьківщини й зрада, патріотизм і яничарство. Тому цей роман був відібраний у читача і знову з’явився через декілька років під назвою “Яничари”, але зберіг у собі основну ідею: національна історія для українського народу.
Завжди є духовним опертям і розвиток нації можливий, якщо в її колективній
Коли читаєш роман, здається, що перед тобою – витвір народної творчості: і розвиток його сюжету схожий на сюжет народної балади, і подих народної пісні, що ввійшла в саму художню структуру “Мальв”, і мова твору – все робить його високохудожнім і близьким читачу.
Перед нами – одна з трагічних
Але найбільша рана – то усвідомлення непоправності всього, що сталося з нею і дітьми на цьому лихому світі. Найбільший біль – від яничарства своїх дітей:
“Чого нам туди їхати, мамо? Хіба тут погано?” – безтурботно питає Соломія – Мальва посивілу матір. Син Андрій, який давно не знає свого імені, бо став він для себе і всіх Алімом, виріс кривавим чорбаджі яничарської орди. Другий син Семен став ханським воїном Селімом і, заступаючи матері дорогу, каже їй: “Ти хвора розумом, жінко, і йди собі.
Не змушуй мене кликати євнухів, щоб вигнати тебе. В тебе, певно, велике горе, ти дітей своїх шукаєш. їх тут нема…”.
Так, немає Маріїних дітей. Чужина забрала їх у неї, щоб підкорити, переродити їх душі. Немає й самої Марії, бо одна за одною вмирають в її серці всі надії, а жити без надій, як без повітря, людина не може, і ми вже усвідомлюємо, що у “Мальвах” мотив шукання матір’ю своїх дітей боляче переплітається з мотивом повернення та неповернення до втраченої вітчизни, віри й роду, мотивом пам’яті родової.
Може, саме ця родова пам’ять вперше в житті здригнула серце Мальви після звістки про зраду Іслам-Гіреєм Хмельницького, тому і піднесла вона коханому чоловікові чашу з отрутою. Отак, як у народних піснях і баладах, завершується повіствування в “Мальвах”. Перед нами – історія зради, сліпоти душі й драматичного прозріння.
А ще перед нами, я думаю, – книга про трагедію минулого, в якій пояснюється першопричина негативних явищ сучасного. Це – і національний нігілізм, і бездуховність, і пристосування та догідництво.
…Перегорнена остання сторінка роману – і ги вже не скоро зможеш відійти думками від нього, бо розумієш, що і до тебе, і до твоїх близьких та друзів спрямоване звертання Романа Іваничука: людина, яка забула своє коріння, свій рід, стає бездуховною особою, вона – ущербна в своїй моралі, і так було не тільки в часи минулі. Про це слід пам’ятати і в нашу добу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)