Головна ⇒ 📌Довідник з української літератури ⇒ ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО

ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО

ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО (р. нар. невід. – 1646) – філософ, поет, богослов першої половини XVII ст.

Навчався, очевидно, у Львівському кафедральному училищі. У 1589 – 1592 рр. викладав у Львівській братській школі. З 1592 р. вчителював у Вільні, на початку XVII ст. знову повернувся до Львова, де став одним із провідних діячів Львівського братства.

У 1614 – 1625 рр. вів активну проповідницьку діяльність, був ігуменом Унівського монастиря, згодом Любартівського. На початку 1626 р. перейшов в унію, за що 25 березня того ж року був призначений архімандритом

чернігівського Єлецького монастиря. Автор віршів, філософських і богословських праць.

У працях “Зерцало богословія” (1618), “Євангеліє учительноє” (1619) К. Транквіліон-Ставровецький стверджує, на противагу східно-православному християнському аскетизму, який сповідували Іван Вишенський, Й. Княгиницький, що людина має право насолоджуватися красою землі, радощами земних почуттів. Особливим даром людини є для філософа здатність захоплюватися досконалістю видимого предметного світу. Відбиваючи інтереси діячів братського руху, активною силою якого виступало міщанство, К. Транквіліон-Ставровецький

обстоював у своїх писаннях ідеали світського, громадянського гуманізму.

Подібні думки викликали гостре не сприйняття в ідеологів традиційного православ’я. Неприхильно відрецензував “Зерцало богословія” Іов Княгиницький, а “Євангеліє учительноє” було осуджене собором української ієрархії на чолі з Іовом Борецьким. Дослідники зауважують, що неприхильна оцінка творів К. Транквіліона-Ставровецького стала однією з головних причин його переходу в унію. Вже після цього акту в Чернігові він видає збірку релігійних текстів “Перло многоцінне” (1646), вихід у світ якої став своєрідною “знаковою подією” у розвитку всієї української поезії XVII ст.

Цікавою є висловлена в “Передмові до чительника” висока самооцінка твору, що свідчить про значний відхід від традицій середньовічного письменства.

Літ.: Маслов С. И. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. К., 1984; Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія.

Белетристика. К., 1987; Філософія Відродження на Україні. К., 1990; Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. 1992.

Кн. 1.

О. Хоменко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Related posts:

  1. СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО (псевд. – К. Вікторин, І. Лаврін, К. Зорян, 04.10.1868, с. Кип’ячка, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. -1941) – літературознавець, фольклорист, мовознавець, письменник, громадський діяч. Народився в сім’ї священика. Навчався у Львівському та Віденському університетах, був учнем відомого славіста В. Ягича. Після закінчення Віденського університету (1894) деякий час під керівництвом А. Брукнера стажувався в […]...

  2. Кирило-Мефодіївське братство, або Українсько-Слов’янське товариство Св. Кирила й Мефодія Кирило-Мефодіївське братство, або Українсько-Слов’янське товариство Св. Кирила й Мефодія – таємна політична антицаристська організація, виникла у Києві в середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні 1845 – січні 1846, проіснувала до березня 1847. Попередником К.-М. б. був київський гурток 1843-45 (П. Куліш,, О. Навроцький, О. Маркович, Д. Пильчиков, В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров та […]...

  3. КНЯГИНИЦЬКИЙ ІОВ КНЯГИНИЦЬКИЙ ІОВ (світське ім’я – Іван; Ієзекиїл, р. нар невід., м. Тисмениця, тепер Івано-Франківської обл. – 29.12.1621, Скит Минявський) – давньоукраїнський церковно-релігійний діяч, письменник. Народився в заможній родині, освіту здобув в Уневському монастирі та Острозькому училищі, брав активну участь у боротьбі проти католицизму. Молодим двічі побував на Афоні, де навчався грецької мови. Там – таки […]...

  4. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО – перша політична організація української інтелігенції. Назва за Статутом – “Слов’янське товариство святих Кирила і Мефодія”, за царською охранкою – “Украйно – слов’янське товариство”, в радянській історіографії – “Кирило-Мефодіївське товариство”. М. Драгоманов, М. Грушевський називали це об’єднання братством, як і Шевченко в листі до М. Костомарова від 1 лютого 1847 р. Виникло в […]...

  5. ТОПОЛЯ КИРИЛО ТОПОЛЯ КИРИЛО (спр. прізв. Тополинський, рр. нар. і см. невід.) – письменник першої половини XIX ст. Дослідники припускають, що Кирило Тополя родом з Черкащини, можливо, з Канева. Добре знав народну творчість цього краю, звичаї та обряди Правобережжя України. У 40-х роках працював у Казані, прагнув переїхати до Харкова. Відомий як автор двох п’єс – “Чары, […]...

  6. КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ (бл. 1130 – 1134, м. Туров, тепер смт. Гомельської обл., Білорусь – 1182) – представник ораторського мистецтва другої половини XII ст. Народився в родині заможних батьків. “Житіє Кирила” повідомляє, що майбутній письменник рано став ченцем і присвятив себе читанню та тлумаченню “божественних писаній”. Князь і міщани столиці Туровської землі умовили його посісти єпископальну […]...

  7. Тарас Шевченко й Кирило-Мефодіївське братерство Україна XIX сторіччя. 40-вие року. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, що відділяється від буржуазно-ліберальної й починає брати активну участь у політичній боротьбі. У Києві в 1846 році створюється таємна політична організація, що здобуває антикріпосницький характер. Так з’являється Кирило-Мефодіївське суспільство. У це братерство входили Т. Шевченко, М. Гулак, А. Навроцький і решти […]...

  8. Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство Україна XIX століття. 40-ві роки. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, яка відділяється від буржуазно-ліберальної і починає брати активну участь у політичній боротьбі. В Києві у 1846 році створюється таємна політична організація, яка набуває антикріпосницького характеру. Так з’являється Кирило-Мефодіївське товариство. До цього братства входили Т. Шевченко, М. Гулак, А. Навроцький та інші. […]...

  9. ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...

  10. АНДРІЄВИЧ ДАВИД АНДРІЄВИЧ ДАВИД (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. Належав до Луцького братства. Був ченцем монастиря Василія Великого і, ймовірно, вчителем Луцької братської школи. 1628 р. видрукував у Луцьку “Лямент по святобливо вмерлім… Іоанну Василевичу, презвитерю…”, який призначався для декламації під час похорону Іоанна Василевича. Твір є типовою пам’яткою українського […]...

  11. Винниченко Кирило Васильович Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з […]...

  12. УНІЯ УНІЯ – церковне об’єднанім української православної церкви з римо – католицькою при єдності віри в різнорідності обрядів. Відомо кілька спроб такого об’єднання; вперше за Данила Галицького 1253 р. з наданням Данилу корони, за що просилося від Заходу військової допомоги проти татар. Але, не одержавши її, Данило порвав із Римом. Удруге підписав унію в 1439 р. […]...

  13. СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври, а через рік – ректором Київської колегії. Належав до книжників кола Петра Могили. Автор віршів. 1641 р. видав “Казання погребове […]...

  14. Кирило Кожум’яка – народні казки Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й […]...

  15. Твір “Мій улюблений герой – Кирило Тур” Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє в романі Пантелеймона Куліша “Чорна рада” – першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило […]...

  16. СИМОН СИМОН (р. нар. невід. – 22.05.1226) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерського монастиря, згодом (імовірно, з 1197 р.) – ігуменом Рождественського монастиря у Владимирі й духівником великої княгині, дружини Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо). 1214 р. став єпископом Суздаля й Владимира. Дбав про зміцнення політичних позицій молодого Владимиро-Суздальського князівства, ініціював будівництво […]...

  17. АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ (р. нар. невід. – 1651) – давньоукраїнський друкар, письменник. Навчався у Львівській братській школі, пізніше з власною друкарнею мандрував по Молдавії. 1628 р. повернувся до Львова, де згодом (1638) об’єднав свою друкарню з друкарнею Михайла Сльозки. У 1641- 1643 рр. – управитель і складач друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні […]...

  18. ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – архімандрит Корсунського монастиря, паломник-письменник XVI ст. Автор “Книги беседы о пуги Іерусалимском…” Побував у Єрусалимі між 1590 і 1594 р., проте його твір – це переробка “Житья и хожденья” Данила Паломника. Порівняння описів мандрівки до Святої землі дають змогу зробити висновок: Данило Корсунський лише стилістично опрацював текст, […]...

  19. СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) – (1558 – 05.05.1629, Львів) – українсько-польський поет, філолог, освітній діяч. Народився у Львові в міщанській родині. За походженням – вірменин. Від 1575 р. навчався в Краківському університеті, пізніше – у Бельгії та Франції, де вдосконалював знання з грецької і латинської мов. Учителював у Львові, був одним із організаторів Замостської академії, брав […]...

  20. Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...

  21. МИТУРА ОЛЕКСАНДР МИТУРА ОЛЕКСАНДР (кінець XVI – перша половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет, видавець, культурний і освітній діяч. Належав до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, який утворився на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. Тут довкола його архімандрита Єлисея Плетенецького об’єдналися поети, перекладачі, видавці, теологи (Іов Борецький, Захарія Копистенський, Гаврило Дорофейович та ін.), які прагнули піднести роль і […]...

  22. ЗЕМКА ТАРАСІЙ ЗЕМКА ТАРАСІЙ (2-га пол. XVI ст. – 13.09.1632, Київ) – громадський, освітній і церковний діяч, поет, перекладач і друкар. Ймовірно, був дидаскалом Львівської братської школи, брав участь у діяльності гуртка Гедеона Балабана. У 1615 р. його запросив Єлисей Плетенецький до Києво-Печерської друкарні для участі в підготовці “Анфологіона”. З 1624 р. завідував цією друкарнею. Майже до […]...

  23. СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...

  24. ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО (друга половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет. Походив, очевидно, з с. Гучкова на Поділлі. Судячи з його віршів, можна напевне стверджувати, що був учителем у сільській школі. Один із майстрів так званого нищинського вірша. Його поезія – це своєрідне поєднання трагічного і комічного, вона уреальнює суто барокове замилування несталістю, мінливістю навколишнього світу. Мова […]...

  25. МИГУРА ШАРЮН МИГУРА ШАРЮН (рр. нар. і см. невід.) – художник, поет. Народився в Києві. По закінченні повного академічного курсу його було запрошено намісником Софійського монастиря Іларієм для проведення реставраційних робіт у храмі; тут він і прийняв чернечий сан. У 1702 – 1703 рр. викладав в академії синтаксиму, а наступного року – поетику. 1704 р. одержав сан […]...

  26. МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ МАКСИМОВИЧ ІГНАТІЙ (1725, с. Ручки Гадяцького полку – 30.09.1793, Чернігів) – церковний та освітній діяч, поет. Вихованець Київської академії. Прийнявши чернечий сан, з 1757 р. викладав у нійсинтаксиму й граматику, з 1759 р. – поетику “по Сампсону”, з 1762 – риторику й велику інструкцію. В грудні 1762 р. став префектом академії і викладачем філософії. Влітку […]...

  27. ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ (бл. 1554, с. Плетеничі, тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл. – 29.10.1624, м. Київ) – церковний і культурний діяч, письменник. У 1595 р. став архімандритом Пінського Лещинського монастиря. З вересня 1599 р. – архімандрит у Києво-Печерській лаврі. Літературна спадщина Єлисея Плетенецького – це передмови до “Часослова” (1616), “Анфологіона” (1619), “Божественної літургії” (1620), до книги […]...

  28. Пересопницьке євангеліє Пересопницьке євангеліє – пам’ятка давньоукраїнської мови і рукописної книжної культури України середини XVI ст. Містить чотири євангелія, перекладені з старослов’янської на “просту” українську мову “для ліпшого вразуменія люду християнського посполитого”. Першу частину перекладу виконано 1556 у монастирі с Дворець на Львівщині; повністю роботу завершено 1561 у с Пересопниці на Волині при сприянні княгині Насті Гольшанської-Заславської. […]...

  29. КРЩОНОВИЧ ЛАВРЕНТІЙ КРЩОНОВИЧ ЛАВРЕНТІЙ (р. нар. невід. – 1704, м. Чернігів) – друкар, поет, художник, церковно-релігійний діяч. Тісно пов’язаний з поетами кола Лазаря Барановича. Був ігуменом та архімандритом чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Автор багатьох присвят, передмов, малюнків до різних видань, творів релігійного характеру. Його перу належить також підручник з риторики. З віршованих творів зберігся тільки панегірик Лазарю Барановичу […]...

  30. МУЖИЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ МУЖИЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ (рр. нар і см. невід.) – письменник, церковно-релігійний діяч. Деякий час був слуцьким протоієреєм, з 1631 р. – ієромонах Києво-Печерського монастиря. Один з ініціаторів Київського собору 1628 р. Автор полемічного твору польською мовою “Антидотум” (1629), який був відповіддю на відому прокатолицьку “Апологію” Мелетія Смотрицького. Значне місце в творі належить критиці теологічної частини “Апології”, […]...

  31. Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...

  32. СЕРАШОН СЕРАШОН (рр. нар. і см. невід.) – письменник і мандрівник. Інок Мотронинського монастиря, який здійснив та описав своє паломництво до гробу Господнього у 1749 р. Автор записок вказує власний маршрут: Бориспіль – Золотоноша – Чигирин – Січ, звідки на човнах добрався до Очакова, а потім до Константинополя. Описав турецькі й грецькі міста, а також ті, […]...

  33. ЛУКА ЖИДЯТА ЛУКА ЖИДЯТА (р. нар. невід. – 15.10.1059 або 1060) – один із перших відомих нам представників ораторсько – учительної прози періоду Київської Русі, церковний діяч XI ст. За походженням, імовірно, новгородець. Поставлений Новгородським єпископом за князювання Ярослава Мудрого. Відомо, що Лука Жидята ворогував із грецькими ієрархами руської православної церкви. 1055 р. на письменника звів наклеп […]...

  34. ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ (рр. і м. нар. та см. невід.) – письменник – полеміст XVII ст. Автор першого православного полемічного трактату, спрямованого проти Берестейської унії 1596 р. під назвою “Апокрисис, албо Одповідь на книжки соборі Берестейськом, именем людей старожитной релеи греческой, через Христофора Филалета врихле дана”, надрукованого польською мовою (Краків, 1597) і книжною українською (Острог, 1598). […]...

  35. Дивертисмент Дивертисмент (фр. divertissement – розвага) – призначена для розваги глядачів або відзначення якоїсь урочистої події сценка, цикл музичних, танцювальних і декламаційних номерів, що виставлялися в антрактах театральної вистави. Д. сюжетно не зв’язаний із основною п’єсою. В Україні Д. побутував у XVII і наступних століттях. У 20-х XX ст. в середовищі української еміграції в Польщі нерідко […]...

  36. КЛІРИК ОСТРОЗЬКИЙ КЛІРИК ОСТРОЗЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – анонімний давньоукраїнський письменник – полеміст, один із діячів Острозького літературно-освітнього гуртка. Написав дві відповіді на послання уніатського церковного діяча й полеміста І. Потія до князя К. Острозького (опубліковані в Острозі, перша – 1598 р., друга – 1599 р ). У своїх писаннях вказував на те, що був […]...

  37. РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ (р. нар. невід. – 10.12.1688, Київ) – письменник і церковний діяч. Народився, ймовірно, на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Вважають, що 1656 р. виголосив слово на посвяту І. Гізеля в архімандрити. З 1671 р. – намісник Києво-Печерського монастиря і лаврський проповідник, а з кінця 1683 р. – ігумен Микільського монастиря, що мав незалежність […]...

  38. ОНУФРІЙ ОНУФРІЙ (рр. нар. і см. невід.) – поет – компілятор, церковний діяч. Був ігуменом Преображенського монастиря поблизу Харкова (1693-1696, 1705-1709). Автор рукописного збірника “О пріроженю человческом, под которою планетою знамен небесных родится всяк человек, важностю и комплексіями и обтаєм зде описано єсть…”, складеного між 1696 – 1699 рр. Сюди ввійшли перекладені з польської мови епіграми […]...

  39. КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) (1699, м. Ямпіль, тепер Вінницької обл. – 15.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінської обл., Білорусь) – представник раннього Просвітництва в Україні. Походив із сім’ї шляхтича. Закінчив Київську академію (1733). Разом з іншими магістрами-вихованцями Академії поїхав до Сербії на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича. Там одержав призначення в Карловську словено-латинську школу, працював у ній […]...

  40. БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. У 1642 р. був студентом Замойської академії. Цього ж року видав у Львові віршований панегірик Львівському єпископу Арсенію Желиборському “Єводія або солодкопахнучий дозрілих в молодому віці його милості отця Арсенія Желиборського, з ласки Божої єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського, духовних цнот […]...

ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО
«
»