Тривоги за долю людства у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”

Тривоги за долю людства у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита” Булгаков працював над романом “Майстер і Маргарита” майже п’ятнадцять років. Ретельно змальовував характерні риси персонажів, добирав деталі – змістовні й виразні, мішав епос із лірикою, а драму з гротеском.

Вдосконалював образну систему, відкидав зайве, втілюючи свою відчайдушну надію на те, що рукописи не горять, а люди залишаються людьми – що б із ними не робили. Тому роман і здається простим на перший погляд – це простота досконалості. У головному

творі усього життя Булгаков поставив діагноз радянській Росії і призначив лікування: культура й милосердя.

Булгаков писав роман майже усе життя – і до самої смерті, переробляв і вдосконалював безліч разів. Ідея книги про візит Сатани до радянської Росії з’явилася в письменника на початку двадцятих років, у 1925 році він написав “Інженера з копитом” (початок “Майстра й Маргарити”), та й уся його подальша творчість пов’язана з цим романом. У системі художніх образів “Майстра й Маргарити” віддзеркалюються усі сімейні, побутові й творчі події, що сталися в житті письменника. Першого лютого 1922

року в Києві від тифу померла мати Булгакова.

Приблизно в той же час надійшли відомості про загибель двох його братів-білогвардійців. Письменник тулився разом із дружиною у справжній квартирі № 50, де жили й реальні прототипи героїв його фейлетонів. А Чума-Аннушка й Никанор Іванович Босой завдяки роману прославилися на весь світ. Тож мотив утраченого дому, дому, який треба захищати щодня, стає головним у творчості письменника. У одному з фейлетонів сусіда Василь Іванович, “жах у піджаку й смугастих кальсонах”, затуляє сонце.

Герой “Собачого серця”, хірург зі світовим ім’ям, змушений просити захисту в чиновного пацієнта. У романі “Біла гвардія” простір, придатний для життя людини, поступово звужується. Спочатку це уся територія Києва, але потім Місто втрачає вулицю за вулицею, – і от уже захоплено будинок, і мародери грабують домовласника. І квартира на другому поверсі лишається останнім бастіоном цивілізації серед зими, заметілі й хаосу революції, а все за її стінами приречене зникнути, як зникли револьвер і офіцерські погони, сховані за вікном.

Коли й цей останній оплот людяності буде втрачено, “Капітанську доньку”, втілення усього надбання людства, спалять у печі. І може, залишиться, наче на могильній плиті, напівстертий напис на боці старовинної печі: “Я узяв квиток на Аїд…” У романі “Майстер і Маргарита” квартирне питання хвилює людей, але самі слова “будинок, квартира, кімната” давно втратили зміст – настільки, що дядько Берліоза кілька разів намагався поміняти квартиру в Києві на меншу площу в Москві. Жити на площі?

Чом би й ні, ночував же герой Булгакова на Пречистенському бульварі. І навіть люди, цілком забезпечені, не можуть вважати себе хазяями у власних квартирах – Никанор Босой, якому запхали долари у вентиляцію, й Стьопа Ліходєєв, критик Латинський і його ні в чому не винний сусіда-професор. Люди, яким Маргарита била вікна й гасила примуси – і всі, хто жив у домі на Садовій вулиці.

У романі “Майстер і Маргарита” бездомні всі, не лише Іван. І будь-які спроби змінити встановлений порядок безжально караються. Ало-їзій написав наклеп у НКВД, щоб захопити підвал, де оселився Майстер. Маргарита стала відьмою – аби Воланд повернув її з Майстром у підвал, “і шоб лампа загорілась, і щоб усе стало, як було”.

Дядько Берліоза постраждав за мрію отримати квартиру в Москві, а Никанор Босой – за бажання купити нафту, щоб було чим топити взимку. Тому що трапилось те, чого боявся автор “Білої гвардії”, – останню лінію оборони прорвано. Людяність лишилася тільки в душах людей. І рукопис, спалений, наче “Капітанська донька” в “Білій гвардії”, проривається у реальність – розповіддю Воланда, спогадами Маргарита, снами божевільного поета. А оскільки не всі люди гідні так називатись, зрозуміло, чому за “громадянина” приймають то звичайного кота, то Бегемота, – вони людяніші за Алоїзія Могарича або критика Латунського. Зрозуміло, чому Воланд приїхав у Москву і приділив стільки уваги директору.

Массоліту й поету, натовпу в театрі й скромному буфетнику. Йому й справді було важливо знати, чи змінились люди, які, за висловом Булгакова, “от так і живуть – без квартир”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тривоги за долю людства у романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”