Труд учителя – це подвиг

У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього слова: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник.

Поетові Володимиру Сосюрі пощастило – в його житті був учитель, що завоював повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: “тихий карий зір і кашель… сухий”. І це невипадково: учитель-наставник став рідною, близькою людиною

. Особливої довірливості, інтимності віршу

надає його форма – звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у душах своїх вихованців:

Ти вчив любити подвиги людини,

Красу труда й безсмертний рідний край.

Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:

З тобою наша молодість розквітла

І наших дум пориви огняні.

Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують майбутнє країни?

Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительський “благородний, безкорисливий труд” є “подвигом високим”. І доказом тому є цей чудовий вірш.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Труд учителя – це подвиг