Твір-Мініатюра по добутках Н. Заболоцкого
На жаль, я не зовсім добре знайома із творами Миколи Заболоцкого. Мені відомі тільки деякі його вірші, але найбільше мене вразило одне з них, що згодом стало романсом “Зачарована, зачарована”… Я думаю, що цей романс назавжди запам’ятався в моїй душі
И все-таки, що є краса в розумінні Заболоцкого? Який був ідеал жіночої краси для нього? Напевно, для автора такого глибокого й задушевного романсу ідеалом краси послужила земна жінка, що він підняв у своїй уяві
По-моєму, жінка, по-справжньому гарна в очах поета, точно описана в цьому
Це краса тихої й по-своєму прекрасної жінки, що автор майже обожнює: “Я схилюся перед твоїми коліньми, обійму їх із шаленої силою, і слізьми, і віршами обпалю тебе, гірку, милу”. Також краса жінки проявляється в її загадковості: “Не весела, не сумна, з вітром у поле колись повінчана…”
И саме головне те, що поет закоханий у неї, а, як відомо, улюблена – значить гарна. Любов свою до жінки Заболоцкий проявляє в цих рядках: “…ти й пісня моя заручна, і зірка ти моя божевільна…”. Отже, я дійшла висновку, що краса в розумінні
Микола Олексійович Заболоцкий належить до першого покоління російських письменників, що вступили в літературу вже після революції. Все його життя – це подвиг заради поезії. Коли заходить розмова про поетичну майстерність, завжди згадують Заболоцкого.
Але головна якість і достоїнство його поезії – все-таки її философичность.
Уже перша книга його віршів “Стовпці” мала шумний успіх наприкінці 20-х років. Поезія Заболоцкого яскраво виділялася серед різних поетичних напрямків завдяки філософській глибині. Наприклад, про смерть поети найчастіше писали як про символ, просто називали цей затертий образ, і все. Заболоцкий неординарно підійшов до цього образа у вірші “Спокуса”:
Смерть приходить до людини,
Говорить йому: “Хазяїн,
Ти походиш на каліку,
Комахами кусаємо.
Кинь життя, іди за мною…
Як бачимо, образ смерті в Заболоцкого являє собою якась істота, що намагається утішити людини, затюканного життям. Вона є йому не перстом долі або логічним кінцем земного існування, а як би підоспілою вчасно підмогою. Далі в цьому чудовому вірші поет показує, що герой внутрішньо намагається пручатися. Він упевнений, що без нього багато втратить наука, комусь буде хліб забирати й т. д. Смерть і на це з філософською глибиною дає йому відповідь:
Не сумуй, що буде яма,
Що з тобою вмре наука:
Поле випахається саме,
Жито підніметься без плуга…
Смерть говорить людині, що з його відходом рівно нічого не зміниться на землі. Інші люди будуть рухати науку, сіяти й забирати хліб. Але людина не вірить смерті й починає робити гіркі вчинки, вступає зі смертю в торги:
Дай мені малу відстрочку,
Відпусти мене, а там
Я єдину дочку
За праці тобі віддам
Із цього моменту смерть перестає співчувати людині. Вона забирає в нього дочка. Закінчується вірш тим, що людству має бути ще довгий шлях до щирого розуміння життя й смерті. А зараз людство цікавлять, хвилюють і утішають зовсім інші цінності:
Мужики по хатах сплять,
У них багато є кошеняти.
А в кожного кота
Були червоні ворота.
Шубки синеньки в них,
Усе в чобітках золотих,
Усе в чобітках золотих,
Дуже, дуже дорогих…
От нагорода людині, що він заслужив, відкупившись від смерті життям своєї дочки. Глобальні проблеми присутні майже у всіх віршах Заболоцкого. Він безстрашно заперечує вплив знаків Зодіаку на людське життя й характер у вірші “Мерхнуть знаки Зодіаку”:
Мерхнуть знаки Зодіаку
Над просторами полів.
Спить тварина Собака,
Дрімає птах Горобець,
Толстозадие русалки
Летять прямо в небо…
Тут з явною іронією поет пожвавлює знаки Зодіаку в небі й одночасно як би переносить безжиттєві символи на землю й дарує їм щастя живої долі в образі собаки й кішки. Але поет продовжує ерничать: він перераховує масу земних “зодиаков”, яких на небі ні, тобто земля богаче й таємничіше цієї холодної схеми. Виходить, живе повинне більше впливати на безжиттєве, а не навпаки. Поет як би говорить людині: не терзайся, ти сам вільний розпоряджатися своєю долею:
Стукалка тук-тук-тук,
Спить тварина Павук,
Спить Корова, Муха спить,
Над землею місяць висить.
Над землею більша плошка
Перекинутої води.
Спить рослина Картопля.
Засип скоріше й ти!
Отже, ми бачимо, що в основі його філософії лежить подання про світобудову як про єдине ціле, у якому ніщо ні над чим не піднімається. Своєю ідеєю Заболоцкий прагне об’єднати неживі й живі форми матерії
Доля поета-філософа була гіркою. Він був репресований в 1938 році й надовго відірваний від літератури. Але в Росії завжди залишалися чесні люди, які цінували його поезію.
Наприклад, К. И. Чуковський писав: “Декому з нинішніх ці мої рядки здадуться необачною й грубою помилкою, але я відповідаю за них всім своїм сімдесятирічним читацьким досвідом”. Так Чуковський підкріпив свою думку про Заболоцком, що він виразив у трьох словах – справді великий поет
(1 votes, average: 5.00 out of 5)