Твір-Мініатюра по добутках Н. Заболоцкого

На жаль, я не зовсім добре знайома із творами Миколи Заболоцкого. Мені відомі тільки деякі його вірші, але найбільше мене вразило одне з них, що згодом стало романсом “Зачарована, зачарована”… Я думаю, що цей романс назавжди запам’ятався в моїй душі

И все-таки, що є краса в розумінні Заболоцкого? Який був ідеал жіночої краси для нього? Напевно, для автора такого глибокого й задушевного романсу ідеалом краси послужила земна жінка, що він підняв у своїй уяві

По-моєму, жінка, по-справжньому гарна в очах поета, точно описана в цьому

романсі. І я впевнена, що краса в розумінні Заболоцкого – краса жіноча

Це краса тихої й по-своєму прекрасної жінки, що автор майже обожнює: “Я схилюся перед твоїми коліньми, обійму їх із шаленої силою, і слізьми, і віршами обпалю тебе, гірку, милу”. Також краса жінки проявляється в її загадковості: “Не весела, не сумна, з вітром у поле колись повінчана…”

И саме головне те, що поет закоханий у неї, а, як відомо, улюблена – значить гарна. Любов свою до жінки Заболоцкий проявляє в цих рядках: “…ти й пісня моя заручна, і зірка ти моя божевільна…”. Отже, я дійшла висновку, що краса в розумінні

Заболоцкого є любов до жінки. І я думаю, що виречення: “Краса врятує мир” не зовсім вірно, скоріше: “Любов і краса врятують мир”, адже вони є вірними супутницями друг друга

Микола Олексійович Заболоцкий належить до першого покоління російських письменників, що вступили в літературу вже після революції. Все його життя – це подвиг заради поезії. Коли заходить розмова про поетичну майстерність, завжди згадують Заболоцкого.

Але головна якість і достоїнство його поезії – все-таки її философичность.

Уже перша книга його віршів “Стовпці” мала шумний успіх наприкінці 20-х років. Поезія Заболоцкого яскраво виділялася серед різних поетичних напрямків завдяки філософській глибині. Наприклад, про смерть поети найчастіше писали як про символ, просто називали цей затертий образ, і все. Заболоцкий неординарно підійшов до цього образа у вірші “Спокуса”:

Смерть приходить до людини,

Говорить йому: “Хазяїн,

Ти походиш на каліку,

Комахами кусаємо.

Кинь життя, іди за мною…

Як бачимо, образ смерті в Заболоцкого являє собою якась істота, що намагається утішити людини, затюканного життям. Вона є йому не перстом долі або логічним кінцем земного існування, а як би підоспілою вчасно підмогою. Далі в цьому чудовому вірші поет показує, що герой внутрішньо намагається пручатися. Він упевнений, що без нього багато втратить наука, комусь буде хліб забирати й т. д. Смерть і на це з філософською глибиною дає йому відповідь:

Не сумуй, що буде яма,

Що з тобою вмре наука:

Поле випахається саме,

Жито підніметься без плуга…

Смерть говорить людині, що з його відходом рівно нічого не зміниться на землі. Інші люди будуть рухати науку, сіяти й забирати хліб. Але людина не вірить смерті й починає робити гіркі вчинки, вступає зі смертю в торги:

Дай мені малу відстрочку,

Відпусти мене, а там

Я єдину дочку

За праці тобі віддам

Із цього моменту смерть перестає співчувати людині. Вона забирає в нього дочка. Закінчується вірш тим, що людству має бути ще довгий шлях до щирого розуміння життя й смерті. А зараз людство цікавлять, хвилюють і утішають зовсім інші цінності:

Мужики по хатах сплять,

У них багато є кошеняти.

А в кожного кота

Були червоні ворота.

Шубки синеньки в них,

Усе в чобітках золотих,

Усе в чобітках золотих,

Дуже, дуже дорогих…

От нагорода людині, що він заслужив, відкупившись від смерті життям своєї дочки. Глобальні проблеми присутні майже у всіх віршах Заболоцкого. Він безстрашно заперечує вплив знаків Зодіаку на людське життя й характер у вірші “Мерхнуть знаки Зодіаку”:

Мерхнуть знаки Зодіаку

Над просторами полів.

Спить тварина Собака,

Дрімає птах Горобець,

Толстозадие русалки

Летять прямо в небо…

Тут з явною іронією поет пожвавлює знаки Зодіаку в небі й одночасно як би переносить безжиттєві символи на землю й дарує їм щастя живої долі в образі собаки й кішки. Але поет продовжує ерничать: він перераховує масу земних “зодиаков”, яких на небі ні, тобто земля богаче й таємничіше цієї холодної схеми. Виходить, живе повинне більше впливати на безжиттєве, а не навпаки. Поет як би говорить людині: не терзайся, ти сам вільний розпоряджатися своєю долею:

Стукалка тук-тук-тук,

Спить тварина Павук,

Спить Корова, Муха спить,

Над землею місяць висить.

Над землею більша плошка

Перекинутої води.

Спить рослина Картопля.

Засип скоріше й ти!

Отже, ми бачимо, що в основі його філософії лежить подання про світобудову як про єдине ціле, у якому ніщо ні над чим не піднімається. Своєю ідеєю Заболоцкий прагне об’єднати неживі й живі форми матерії

Доля поета-філософа була гіркою. Він був репресований в 1938 році й надовго відірваний від літератури. Але в Росії завжди залишалися чесні люди, які цінували його поезію.

Наприклад, К. И. Чуковський писав: “Декому з нинішніх ці мої рядки здадуться необачною й грубою помилкою, але я відповідаю за них всім своїм сімдесятирічним читацьким досвідом”. Так Чуковський підкріпив свою думку про Заболоцком, що він виразив у трьох словах – справді великий поет


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір-Мініатюра по добутках Н. Заболоцкого