Твір-Міркування по романі Домбровського “Факультет непотрібних речей”


В “Факультеті непотрібних речей” добре налагодженій машині державного терору протистоїть один Зибин. Він у неволі ще краще усвідомить цінність волі, не тільки зовнішньої, цивільної, але й внутрішньої, духовної, і зберігає її, незважаючи на всі борошна, відмовляючись визнати свою неіснуючу провину

Герой Домбровського навіть знаходить сили знущатися зі слідчих. Зибина намагаються схилити до визнання й обіцянками й погрозами, “злі” слідчі переміняються “добрими”, і навпаки. Однак підслідний уміло водить всіх їх за ніс, іноді

“зізнається” у малому, щоб відвести від себе політичні обвинувачення й мати можливість потім відмовитися від “визнання” у народному суді, а не потрапити під бессудний вирок Особливої наради. (Тоді говорили: на немає суду ні, а є Особлива присутність.) Ні, Зибин не відмовляється від якогось діалогу з наслідком, веде з ним складну гру, але при цьому ніколи не віддає товаришів. І зрештою здобуває перемогу. Обстановка в центрі, у Москві, змінилася, прийшло нове керівництво в НКВД, створюється видимість змін, і так і не зломленого алматинського в’язня випускають на волю

Стійкість Зибина потрясла навіть

слідчого майора Якова Абрамовича Неймана (його прототипом послужив відомий письменник і слідчий Лев Шейнин) і навіть певною мірою сприяла його моральному переродженню. Звільнений із НКВД у результаті “зміни варти, що происшли,”, Нейман у фіналі знаходить злощасне золото й сприяє звільненню Зибина.

В “Факультеті непотрібних речей” є інший герой, друг Зибина, археолог Корнілов, що вибрав інший, чим Георгій Миколайович, шлях. Корнілова завербувало НКВД. Він, не витримавши шантажу, став інформатором, повторивши долю Іуди Искариота.

У заключній сцені роману ми бачимо картину, що малює засланий художник Калмиків із Зибина, Неймана й Корнілова: “Так на віка вічні на квадратному шматочку картону й залишилися ці троє: вигнаний слідчий, п’яний інформатор по кличці Гедзь (всі, видно, часи мають потребу у своєму Гедзі) і той, третій, без кого ці двоє існувати не могли”.

И завершує роман автор зовсім вуж біблійної по стилі фразою: “А трапилася вся ця невесела Історія в літо від народження вождя народів Йосипа Віссаріоновича Сталіна п’ятдесят восьме, а від різдва Христова в тисяча дев’ятсот тридцять сьомим недобрим, жарким і чреватий страшним майбутнім рік”. Зибин уподібнений Ісу Христу, що прийняв хресні борошна, а Нейман і Корнілов – двом євангельським розбійникам, розп’ятим разом з Рятівником, причому колишній археолог і теперішній сексот – нерозкаяний, а відставний слідчий НКВД – раскаявшемуся. Сталін же тут – новий цар Ірод і втілення антихриста. Поводження головного героя роману уподібнено Страстям Господнім, його подвиг – подвигу Христа, перемозі, нехай у малому, над “князем тьми”, кривавим радянським диктатором


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір-Міркування по романі Домбровського “Факультет непотрібних речей”