Твір на тему: Міфологічна основа комедії Б. Шоу “Пігмаліон”
Творча спадщина найвидатнішого англійського драматурга кінця XІX – початку XX ст., лауреата Нобелівської премії в галузі літератури за 1925 р. Бернар-да Шоу налічує понад п’ятдесят п’єс. Ці твори різноманітні за жанрами й тематикою, але всі вони об’єднані новаторським методом,’ що дає підставу називати Шоу реформатором англійського театру. Наприкінці XІX ст. в Англії театральний репертуар заполонили “добре зроблені” драми з сентиментально-любовним сюжетом і щасливою розв’язкою. їхні автори, уникаючи важливих проблем, ставили
У п’єсах Шоу відсутня складна, заплутана інтрига. Стрижнем його драматургії стала аргументована й гостра дискусія в найрізноманітніших формах. Характерною особливістю “театру Шоу” було звернення до парадокса, до постійного зображення навиворіт прописаних істин.
Згодом п’єси Шоу дістали назву
Комедія Б. Шоу “Пігмаліон” Написана в 1912-1913 рр. Назва п’єси пов’язана з образами античності. Скульптор Пігмаліон, герой давньогрецького міфу, зневажав жінок і уникав їх. Його полонило мистецтво.
Свій потяг до прекрасного він втілив у статуї Галатеї, дівчини, яку він вирізьбив зі слонової кістки. Зачарований власноручним творінням, Пігмаліон закохався в Галатею і одружився з нею, після того як на його прохання її оживила богиня Афродіта. Проте п’єса Б. Шоу не є художнім переказом цього міфу. Драматург, вірний своїй пристрасті до парадоксів, вирішив повернути міф по-новому – що несподіваніше, то краще. Галатея з міфу була ніжною і покірною, “Галатея” в п’єсі Шоу мала збунтуватися проти свого “творця”.
Пігмаліон і Галатея античності одружуються, герої ж п’єси не повинні цього робити. І, нарешті, “Галатея” Шоу мала оживити “Пігмаліона”, навчити його людським почуттям. Дію було перенесено в сучасну Англію, скульптор перетворився на професора-лінгвіста, який проводить науковий експеримент.
Отож Генрі Хіггінс, відомий фонетист, побившись об заклад, береться за три місяці “виліпити” з вуличної квітникарки Елайзи Дулітл леді. Мова, як відомо, віддзеркалює рівень мислення людини, передає зміст її внутрішнього світу. Чуткий до слова, Хіггінс за особливостями мови людини здатен з дивовижною точністю визначити багато чого з її біографії. Йому достатньо було декількох фраз Елайзи, щоб дійти висновку, що вона належить до кайбіднішого прошарку суспільства.
Хіггінс знав, що контраст між “вуличним дівчиськом” і шляхетною публікою зумовлений лише вихованням, манерами, мовою, тому й береться за таку дивну справу.
Навчання Елайзи закінчено за короткий час завдяки її винятковим здібностям. Проте майбутнє дівчини невизначене. Вона вже не може жити по-старому, не може знову продавати квіти на вулицях, але й залишитися в домі професора, щоб приносити йому капці, які той постійно губить, теж не хоче. Елайза відчула себе особистістю, в кінці п’єси вона говорить з Хіггінсом як рівна. Беручись за експеримент, Хіггінс найменше думав про Елайзу.
Для нього було головне – довести ефективність свого методу навчання. Та коли спало напруження кількох місяців невпинної праці і більше не було потреби в присутності дівчини в домі професора, відданий науці вчений, який не звертав на жінок аніякої уваги, з подивом зрозумів, що не може уявити своє життя без Елайзи.
У п’єсі Шоу відбувся зворотний міфу процес перетворення закам’янілого вченого в людину. Проста дівчина-квіткарка змусила зазвучати в душі аристократа Хіггінса ті струни, про які він навіть не здогадувався. На відміну від античного міфу, у якому Пігмаліон сам створив прекрасну Галатею, герой Шоу лише шліфує особистість, яка поступово змінює не тільки себе, а й свого перетворювача. Кінець “Пігмаліона” також несподіваний. Глядач очікує весілля. І дійсно, всі герої п’єси під завісу від’їжджають на вінчання, але не Елайзи з Хіггінсом, цих новітніх Галатеї й Пігмаліона, а батька Елайзи та її мачухи.
Що буде далі з головними героями, автор полишає вирішувати самому глядачеві. Читач же може дізнатися з післямови, як Елайза одружиться з Фредді, проте дружні стосунки з Хіггінсом та Пікерінгом не припиняться з її заміжжям.
Перша постанова п’єси на початку 1914 р. мала гучний успіх. З того часу “Пігмаліон” обійшов усі провідні театри світу і користується незмінним сценічним успіхом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)