Твір на тему: Моє відношення до Чацькому й Молчаліну
Комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму” являє собою реалістично написану найширшу картину життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. У багатій галереї образів, даних у комедії, майстерно представлені й чиновницький мир, і сановне дворянство, і люди, що дотримуються передових поглядів. У комедії порушені всі гострі політичні й суспільні питання того часу: про кріпосне право, про службу, про освіту, про дворянське виховання; знайшли своє відбиття спори про суд присяжних, про пансіони, інститути, про взаємне навчання, про цензуру й т.
У його образі Грибоєдов оспівав “саму блискучу епоху тодішньої Росії, епоху надій і піднесеної юності”, як говорив через тридцять років А. І. Герцен. Шацький виріс у будинку Фамусова, у дитинстві він виховувався й учився разом із Софією. Ми знаємо, що він людина утворений, займався літературною роботою, був на військовій службі, мав зв’язок з міністрами, три роки був за кордоном.
Перебування за кордоном збагатило Шацького новими враженнями, розширило його кругозір, але не зробило його шанувальником усього іноземного. Від цього низькопоклонства перед Європою, настільки
Вернувшись у Москву, Чацький знайшов у житті дворянського суспільства ту ж вульгарність і порожнечу, які характеризували її й у колишні роки. Він знайшов той же дух морального гноблення й придушення особистості, тому зіткнення Шацького з фамусовським суспільством було неминуче. Це зіткнення приймає поступово усе більше запеклий характер, воно ускладнюється особистою драмою Шацького – валять його надії на особисте щастя.
Комедія Грибоєдова говорить про гору людини, і горі це виникає від його розуму. Проблема “розуму” у грибоєдовський час була досить злободенної, і “розум” розумівся широко – як взагалі інтелігентність, освіченість, культура. З поняттям “розумний” зв’язувалося тоді подання про людину не просто розумному, але вільнодумному, про людину передових політичних переконань, носії нових ідей.
Палкість таких “розумників” оберталася в очах обивателів “горем від розуму”. Приклад тому – оголошення божевільним Чаадаєва. Молчаліна настільки привик до суспільством, у якому обертається, так хоче бути в ньому “своїм”, що перейняв багато манер, тон, звички його представників. Знаючи, що Шацького засуджують ті, кому Молчаліна служить, він дозволяє собі стосовно Шацькому поблажливо-заступницький тон.
У Молчаліна є певна програма дій, він треба їй, не замислюючись над тим, якими засобами можна досягти мети. “Помірність і акуратність” – от два “таланти”, які він ставить собі в заслугу.
Молчаліна не гидує заступництвом Фоми Хомича, Тетяни Юріївни, на службу дивиться як на засіб зробити кар’єру, він і Шацькому пропонує надійти так само: “Ну, право, що б вам у Москві в нас служити? І нагороди брати, і весело пожити?” Не соромлячись, він відкрито говорить, що не сміє свого перенести тому що в чинах він невеликих, тому “потрібне ж залежати від інших”. Повністю розкривається Молчалін в останній дії комедії. На свої відносини із Софією він дивиться як на засіб улаштуватися в житті, зображує закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не довідався про їхні відносини. Особливо сильно звучить його самовикриття. У ньому – весь Молчалін, його мораль, принципи, яким він треба.
Його тон, і поводження міняються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, ізвивається, як хробак, плазує в її ніг.
Молчалін прекрасно розуміє, що потрібно від чиновника, якщо він хоче зробити кар’єру. Усього три роки він на службі у Фамусова, а вуж встиг “три нагороди одержати”, стати потрібною людиною для Фамусова, увійти в його будинок. Тому Шацький, якому добре знайомий тип такого чиновника, пророкує Молчаліну можливість блискучої службової кар’єри:
А втім, він дійде до ступенів відомих, Адже нині люблять безсловесних.
У Молчаліна є всі дані стати згодом важливим чиновником: уміння прислужити впливовим особам, повна нерозбірливість у засобах для досягнення мети, відсутність усяких моральних правил. М. В. Гоголь писав про Молчаліну: “Молчалін… чудовий тип. Влучно схоплене ця особа, безмовне, низьке, в люди…” Ніж уважніше я вдивляюся в обличчя й вслухуюся в розмови героїв, тим наполегливіше встає переді мною питання: а чи не безсмертне ця комедія? Не про чи нашого сьогоднішнього життя вона? А можливо, і про майбутній?
Чому ж Молчаліна блаженствують на світі? Молчаліна процвітають там, де відсталість, користолюбство, культ низькопоклонства, кругова порука. Чим вище рівень розвитку нашого суспільства, тим повинні ставати Молчаліна, що прагнуть утертися в довіру, пристосуватися, прибудуватися до будь-якої обстановки.
Молчаліна вміють перефарбовуватися, їх важко розглянути, виявити, вивести на чисту воду.
От перед нами два чоловіки, що розуміють життя й своє місце в ній по-різному. Шацький розумний, утворений, але адже й простодушний, відкритий, наївний; Молчалин обмежений, але хитрий, спритний, потайливий. Перший відкрито висловлює своя думка, не боячись осуду інших; другий лабузниться, підлещується, але в душі погано ставиться до людей.
Кого зволіє фамусовське суспільство мати своїм другом? Звичайно, Молчаліна. А сучасне суспільство?
Я впевнена, що теж Молчаліна, інакше б на нинішніх “теплих містечках” перебувало більше гідних людей. Два характери, два типи поводження, два життєві шляхи… Яким шляхом повинен іти людина, щоб домогтися успіху, але й не покривити душею, не здійснити операцію зі своєю совістю?
Кожний з нас робить свій вибір сам, але допомогти в цьому можуть і такі прекрасні добутки, як комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму”. Майстерність драматурга я бачу саме в тім, що він побачив і відбив загальнолюдській, непідвласні моді й часу явища. Відбив і змусив задуматися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)