Твір на тему: Наша пісня, наша дума
Наша пісня, наша дума
Пісня і праця – великі дві сили!
/ І. Франко, “Пісня і праця” /
Пісня! Споконвіку живе вона в Україні, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя – від колиски до могили, бо немає такої події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні.
Материнська колискова, ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, врешті – пісня-голосіння над померлим.
Вона, як і доля народу, виростала на черствому хлібі історичних подій. Цілі
Історії ж бо пишуть на столі,
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі,
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невольницьким плачем.
(Ліна Костенко, “Маруся Чурай”).
Не завжди ми знаємо авторів пісень – багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. Співучою душею України була Маруся Чурай, складені нею пісні співали закохані, але й козакам деякі її пісні були потрібні так само, як шаблі чи хоругви.
А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух наших славних лицарів
Про наші битви на папері голо
Лише в піснях вогонь отой пашить…
(Ліна Костенко)
Оспівують пісні та думи героїзм і лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших – і маловідомих козаків.
Але пам’ятаємо ми і філософські пісні Г. Сковороди і “Журбу” Л. Глібова.
А якими прекрасними піснями рясніє “Наталка Полтавка” Котляревського! У цьому першому українському драматичному творі вони постають засобом характеристики і самохарактеристики героїв. Кожна пісня – це вже характер.
Були й інші пісні.
“Реве та стогне Дніпр широкий”, – співаємо ми й сьогодні. Реве! Пророкує загибель усьому злому, окрилює зневірених, кличе до бою за правду і добро.
Важко переоцінити роль пісні і в період Великої Вітчизняної війни. Вже в перші дні стала військовим гімном українців “Клятва” М. Бажана:
В нас клятва єдина
І воля єдина.
Єдиний в нас клич і порив.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів!
Не вмирала і лірична пісня, що нагадувала воякам про мирне життя, про кохання і рідну домівку, які треба захищати – і згадка про них додавала сили. Лилася пісня зі сцени, де виступали агітбригади, співалася на привалах під час короткого відпочинку, нагадувала про те найдорожче, за що не шкода і вмерти.
Сурмачами в поході, бардами Перемоги були Малишко і Сосюра. Їхні пісні несли бійці з собою в серці, як вишиваний рушник у річмішку.
І в мирні часи пісня поруч з нами. По радіо можна почути багато прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність нашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови. Але знову звучать і пісні про кохання, про мрії, про все те, що хвилює нас – молодих і старих.
Звісно, у кожного покоління свої пісні, бо кожні мають власні проблеми. Але, беззаперечно, у кожної пісні повинна бути душа – інші придатні хіба що для танців.
У нашої пісні душа українська. Й історія нашої пісні заслуговує на пошану, як історія самого народу. Тож бережімо голос нашої душі!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)