Твір на тему: Райдуга з’єднала міста (твір-оповідання на основі власних вражень)

Я вперше побачила райдугу над морем.

Це було рано-вранці, майже за кілька годин до нашого від’їзду з благословенного чарівного міста Каспійська до Харкова. П’ять тижнів ми провели на березі Каспійського моря в Дагестані, де гостювали у родичів. Засмагли, навчилися класно плавати, познайомилися з цікавими людьми, їхніми звичками, традиціями. Адже у Каспійську, як і всьому Дагестані, мешкають аварці, лезгини, даргинці, росіяни…

Усіх їх з’єднують душевні відносини, готовність прийти на допомогу один одному у разі непередбачуваних

обставин.

Під час нашого відпочинку не випало ані краплі дощу. Ми розімліли від спеки. Навіть у нічні години не надходила бажана прохолода.

Море на кілька хвилин охолоджувало розгарячене тіло, і знову знесилювала спека.

Але ж ось ближче до ночі, напередодні від’їзду, небо затягли великі чорні хмари. Спочатку вони наче чогось очікували, застигнувши над Кавказькими горами, а потім повільно рушили в бік моря і поступово застелили все небо. Потемнішало, почувся поки що далекий гуркіт грому.

Блискавки літали у хмарах, наче стріли. Ми вийшли на балкон і, затамувавши подих, милувалися небесною стихією.

Здавалося, що грім то гуркотить десь далеко у горах, то раптово подає голос над морем, а то майже над самою головою. Ми ховалися у кімнаті, закривали балконні двері, але все ж таки виразно чули могутній гуркіт.

Блискавки тепер спалахували одна за одною, наче хтось кидав вогненні стріли на землю, у море. Спочатку краплі дощу якось мимоволі застукотіли по відливах, а потім гуркіт води не припинявся. Ми вже спали, і крізь сон продовжували чути шум дощу.

Уранці все стихло, ніби хтось притиснув невидиму кнопку. Ми вийшли з дому, щоб попрощатися з морем, викупатися, кинути за традицією монетки у воду, сподіваючись повернутися в це райське місто.

Краєчок сонця з’явився над обрієм, висвітлив верхівки чудових сосен, що ростуть уздовж берега. І раптом ми завмерли від подиву: ми побачили величезну райдугу над морем. Найдивовижнішим було те, що. один кінець райдуги, як нам здалося, починався біля самого махачкалінського маяка, який добре видно з Каспійська. (Хочу нагадати, що Махачкала – столиця Дагестану, а Каспійськ – місто-супутник Махачкали.) Другий кінець райдуги ховався десь далеко за Каспійськом. Складалося враження, що ця різнобарвна дуга-міст з’єднала Махачкалу і Каспійськ. До дуги-моста не міг дістатися жоден птах. Навіть гірські орли не мали сили підкорити собі цю височінь.

Наші погляди були прикуті до райдуги. Ми забирали із собою радість від спілкування із цим дивом природи.

Сусідам по купе ми розповіли про райдугу і почули: хто бачив райдугу над морем, той обов’язково повернеться в ці краї.

До зустрічі, Каспійськ!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Райдуга з’єднала міста (твір-оповідання на основі власних вражень)