Твір на тему ” У чому інтерес Старицького до проблеми мистецького життя свого часу?”
Колись М. Старицький написав І. Франкові: “Я думаю, що моя сила найбільша у драмі”. Ці його слова стали пророчими, бо його п’єси стали невмирущими і досі їх ставлять у українських театрах. Таке ставлення до творчості письменника цілком закономірне, бо у всіх, без винятку, драматичних творах М. Старицького ми можемо побачити повноцінні характери людей, які діють у яскраво висвітлених автором обставинах. До речі, додаткові художні дрібниці письменник завжди шукав у побуті і зовнішній обстановці.
Саме такий підхід до творчості допомагав
У творі він зміг відобразити важку життєву долю головної героїні п’єси і розрити низку важливих мистецьких, морально-етичних і соціальних проблем, які стосувалися ролі творчої інтелігенції і її місця в тогочасному суспільстві. У п’єсі “Талан” М. Старицький розповідає про молоду талановиту актрису Марію Лучицьку, яка прагне нести світло та високі ідеї театрального мистецтва своїм глядачам, виховувати їх красою національної поезії, відгрівати їх душі картинами народного життя з його звичаями та обрядами, підносити реальне становище знедолених низів і їх високу національну свідомість. Але на заваді прагнень актриси постійно стають все нові і нові перешкоди. Це і повсякденна боротьба між акторами, яка точиться в театрі, це й брудні інтриги навколо самого театру, і багато інших чинників, які не дають їй служити справі народу.
Хтось у театрі переконаний, що народне життя, яке можна спостерігати на сцені, нікому не цікаве, інші вважають, що театр повинен бути виключно розважальною установою. А ще хтось бачить у театральній діяльності лише джерело збагачення. І тільки молода актриса бачить в своїй грі велику силу, яка може змінити ставлення суспільства до життя українського народу. Її погляди на театр змушують її на вершині успіху на деякий час піти зі сцени. Але М. Лучицька – вразлива і глибоко емоційна натура, якій не по силах постійно відчувати вороже ставлення до себе оточуючих її людей. Її зацьковує поміщицьке середовище, в якому вона опинилася, покинувши сцену, її ображає недовіра чоловіка, і вона покидає маєток, щоб знову знов з’явитися на підмостках. Повернення актриси на сцену приносить їй ще більший успіх, ще яскравіше розквітає її талант. Але її моральні і фізичні сили актриси дуже ослаблені, тому виступи М. Лучицької у цей період перетворюються для неї в таку собі агонію митця, який переживає нестерпні душевні муки та страждання.
Такий стан актриси призводить до повного занепаду сил і тяжкої хвороби. В кінці цієї трагічної історії відвідати її приходять усі ті, хто їй пишається і хто її любить – більш прогресивна частина любителів театру, а згодом до актриси повертається навіть кохання. Хоча все вже пізно, але зовсім не марно, адже актриса помирає зі святою вірою у силу театру, у можливість зі сцени донести до глядача усю трагічність життя українського народу і підняти його на боротьбу за краще майбутнє.
Мабуть, саме в цьому полягає покликання справжнього митця незалежно, в який час йому випало творити і нести свої ідеї у суспільство. А інтерес М. Старицького до мистецького життя, яке він висвітив у п’єсі “Талан”, скоріш за все, полягає в тому, що письменник не менш за головну героїню драми переймався проблемами своїх співвітчизників, проблемами свого знедоленого народу та прагнув усіма силами полегшити його життя, звернувши на негаразди увагу суспільства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)